МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН

-А... можна...

-Тихо сиди, - Водолаз нервово озирнувся. - Поки що я нічого не вирішив. Не знаю, чому я з тобою говорю тепер про це, міг би взагалі промовчати. Грати доведеться, статуетку Оскара заробляти за кращу жіночу роль у фільмі "На голці - 2". Колоти тобі можна як варіант снодійне, поки віритимуть твоїм симптомчикам, мене не перевірятимуть. Снодійне в таких дозах теж ні до чого доброго не призведе, загальмуєшся надовго, зате навряд чи до звикання ти тут доживеш. Чула ж: до мами тебе рано чи пізно відішлють назад, стовідсотковою наркоманкою.

-Не треба... не треба...

-Я зараз піду. Скоро повернуся, пора на укольчики. До того часу хочу почути, згодна ти грати спектакль чи доведеться таки штрикати в тебе справжню дурь. Чого дивишся?

-Не вірю... Ти ж скажеш, що снодійне, а сам колотимеш...

-Для чого мені аж так викручуватися? Дурбецало ти мале. Чому пожалів тебе - сам не знаю. І жаліти перестану, зуб даю - перестану, коли потрібного спектакля ми з тобою не зіграємо. Натуральності не помічу - відразу пару кубиків вкочу, заб`ю на власну совість отакенний болт! - він зігнув у лікті правицю, хотів ще щось сказати, натомість рвучко підвівся і залишив полонянку саму, причинивши двері.

Водолаз міг узагалі не зачиняти їх. У туалеті Оксана не помітила жодного віконця, попереду, там, де сходи, чатує "добрий" Вовчик, вона уявила себе в його здоровенних вузлуватих ручиськах, вся пересмикнулася, та навіть якби наважилася

на відчайдушну спробу втечі - не змогла б тепер зробити навіть кроку. Страх приморозив дівчину до медичної кушетки, поглинув повністю, не відпускав. Працював лише мозок, і то в одному напрямку - вона не хоче стати наркоманкою,

вона хоче народити нормальну здорову дитину, навіть конячі дози снодійного вплинуть на плід, про це вона теж встигла прочитати в енциклопедії. Ще трохи, і вона дійшла до несподіваного висновку: її обіцяють відпустити, та для чого тоді їй життя, коли на волю вийде інвалідом, чи не краще забути про все, махнути напролом, хоча б разок притопити Серьожу-Водолаза по окулярах, а "доброго" Вовчика - по потворній пиці. Балакати не годен, то закричить - це точно. І хай потім роблять з нею, що хочуть, придурки табірні. Заодно матусенька поплаче: бач, скучила без мужика, забула про дитину зовсім, в сама ж без восьми місяців як бабуся, ото хай і живе із своїм бандитом... Може, когось закохати в себе і не захотіти піти звідси? Залишитися тут, приборкати "доброго" Вовчика, подружитися з очкариком і його загадковим хазяїном, а мамі листа написати. Не подзвонити - саме написати: "Добраніч, мамочко й дядечко Олежко. Приємних снів."

Відчувши себе від таких думок зовсім малесенькою, нещасною, беззахисною та нікому, крім садиста Вовчика, не потрібною, Оксана завалилася на бік, сльози тоненькими струмочками побігли з очей. Вона навіть не відреагувала на повернення Водолаза з невеличким шкіряним несесером у руці. Розгорнувши його на столі, він приготував шприца, почав дзенькотіти якимись скляночками. Водолаз нічого не питав, Оксана теж мовчала і дозволила зробити собі укол.