МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН

-Нічого собі рубаєш, молодець, - Водолаз зрозумів несподіваний спалах апетиту по-своєму: добрий Вовчик теж її не особливо налякав, а коли налякав, то вона не подає виду. Чесне слово, йому починала подобатися ця малолітка.

-Крупа недоварена, недосолена, м`ясо зрізане із здохлого кота, - інстинктивно відчувши, що поводиться саме так, як треба, Оксана спорожнила тарілку, швидко схрумала один за одним три солоних огірки, відсьорбнула с кухлика ще тепле пійло, що мало запах розчинної кави: - А це злито з непомитих чашок. Отак і передай вашому хазяїну. Я побачу його?

-Навряд. Вовчик сам тут куховарить.

Оксана ледь не захлинулася, врятувало її те, що швидко набрала повні груди повітря, видихнула, задерикувато глянула на Водолаза.

-Він у вас штатний кухар чи старається виключно для жіночої статі?

-Коли він охороняє жінку, можна навіть не зачиняти двері. Все одно не випустить, оце дивиться на тебе і злість накопичує. Чекає команди. Молоді вродливі або просто молоді телички від Вовчика не втечуть. Не дивись, що кульгає - швидше за тебе бігає по будь-якій місцевості. Від нього взагалі не сховаєшся... Наглядач такий , як треба, - Водолаз присів поряд з Оксаною на кушетку, несподівано стишив голос. - Страшно?

-Ти навмисне мене лякав, а насправді добрий Вовчик мухи не зачепить і дійсно найдобріше та найтихіше в світі створіння, а хтось із моїх знайомих вирішив отак мене розіграти, комусь гроші заплатив і взагалі - тут кіно знімають, щось на зразок "Нічних історій", по ящику бачила різні страшилки після опівночі... Правда?

-Ні. Усе йде за планом. За планом. Поїла, попила? Сортир не потрібен? - не дочекавшись відповіді, Сергій-Водолаз голосно гукнув: - Вовчику! Вова, твою мать!

"Добрий" монстроподібний страж мовчки зайшов до склепу, підкульгав до столика, недобро зиркнувши на Оксану, прибрав зі столу тацю. Водолаз зупинив його, притримавши за плече.

-Проведи даму до параші. Не хвилюйся, він у нас вихований, не підглядатиме.

Вовчик зробив своєю неоковирною головою жест, що означав "гайда", полонянка слухняно підвелася і вийшла з своєю тюрми. Нічого особливого, звичайний коридор, прямо видно прочинені двері і шматочок сходів, ліворуч - маленький апендикс, котрий закінчувався зачиненими дверима. Зрозумівши, куди саме їй треба, Оксана ступила праворуч. Санвузол виявився доволі пристойним, тут же - простенька потріскана раковина, з крана капала вода, дно раковини було вкрито від цього жовтавим вапном. Спроба закрутити ні до чого не призвела, та дівчина вперто не відступалася - терпіти не могла несправних кранів. Ребристе кружальце, начеплене на кран, ходило під рукою і несподівано Оксана відчула, що воно піддіється. Сама не зрозуміла, як металевий краник піддався і опинився в її руці. Коли просунути в дірочки пальці, вийде досить небезпечна зброя. Хлопці у школі та мікрорайоні ходили з такими для самозахисту. Зваживши залізячку на долоні, Оксана рішуче почепила її на місце. Вона не була певна, чи зможе користуватися нею так само вправно та хвацько, але сам факт, що можна хоч якось озброїтися і зустріти ворога принаймні одним единим ударом, заспокоїв дівчину. От чи вистачить в неї пороху взагалі замахнутися на людину, навіть на такого монстра "доброго" Вовчика... Оксана дотепер не могла сказати сама собі, на які саме героїчні вчинки вона здатна.