МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН

-Перед смертю? - дівчина дедалі важче тримала себе в руках, розревітися та забитися в істериці перед цим типом не дуже хотілося.

-Просто. Перед сном, якщо спати хочеш.

-Тоскно тут. Хоч телевізор би чорно-білий або магнітофон, музику...

-Тут і розеток нема, приміщення це зовсім не для телепоказів, - Оксана навіть не здогадувалася, що її поведінка подобалася Водолазові. Він чекав на істеричний вереск, навіть думав - кинеться полонянка з кулаками, а тут на диво спокійне дівчисько. В бункері він таких бранців ще не бачив. Та й сама вона зовні нічого, аж шкода наказ шефа виконувати... - Ну, перегризеш чогось?

-А що в меню?

-Гм... Лобстери, устриці, смажені кальмари, мариновані мідії.

-Мені не можна. Від морепродуктів, узагалі від різної риби в мене алергія та розлад шлунку, - розуміючи, що Сергій-Водолаз лише гарикається, Оксана тим не менше говорила цілком серйозно. - Задовбаєтеся на горщик водити.

-Ти справді доброї про нас усіх тут думки, - голомозий тюремник знову поправив окуляри на переніссі. - Обсерешся - так і сидітимеш тут, мити й чистити за тобою ніхто не наймався. Так їстимеш чи ні?

Полонянка кивнула, бо, судячи з усього, спілкуватися з неї довго Водолаз не збирається. У нього певне коло обов`язків, йому треба їх виконати. Кивнувши, тюремник вийшов, залишивши двері прочиненими. Тільки тепер дівчина звернула увагу ще на одну особливість своєї незатишної тюрми: тут не передбачено жодної розетки, навіть вимикач, швидше за все, притулили ззовні, але задушно в приміщенні теж не було. Отже, десь таки працювала вентиляція. Може, тут справді час від часу тримають людей? Чому "може"? Напевне тримають... Спокусу визирнути з склепу Оксана подолала, заховала косметичку та гребінця назад у рюкзак, кинула його на підлогу біля кушетки примостилася на краєчок, подумала - і підтягнула до нього стола.

Повернувся Водолаз скоро і не сам. Лише глянувши на чоловіка, якого очкарик пропустив поперед себе, дівчина відчула всередині порожнечу, бо просто до неї, тримаючи в руках пластмасову тацю, сунув справжній монстр. Саме такого вона чекала тут побачити, але навіть подумати не могла, що її власні моторошні фантазії так скоро відобразяться в реальному житті.

-Це наш, гм, да... добрий Вовчик, - прокоментував Водолаз, причиняючи двері і відверто насолоджуючись ефектом.

Вік "доброго Вовчика" не зміг би визначити навіть більш досвідчений у подібних справах спеціаліст. Коли природа знущається над людиною, вона позбавляє її чітких вікових ознак. Адже ніхто ніколи не замислюється, скільки років кульгавому та горбатому. Ліва нога Вовчика була сантиметрів п`ять коротша за праву, голова сиділа, здавалося нижче плечей. На яйцеподібний череп, вкритому ріденьким рудим волоссям, виділявся низький покатний лоб, який робив його схожим на орангутанга. Брови або зголені, або, швидше за все, випали, обличчя вкрите крупним ластовинням, підборіддя неохайно заросло щетиною. Порожні холодні очі дивилися просто перед собою, нічого не відбиваючи. На короткому тулубі - довгі та сильні руки, сталеві біцепси бугрилися з-під брудної спецовки, хватку "добрий Вовчик" напевне мав так само сталеву, обценькову.