Шукачі скарбів

Ця інформація підтвердила думку Мітіна про дивне зациклення двадцятитрирічного росіянина, зрадника Батьківщини, диверсанта з німецької розвідшколи, на місцях свого дитинства. У Федора там не могло залишитися друзів і тим більше — родичів. За його матір’ю закріпилася певна репутація, спілкувалися з нею люди не надто охоче, а рідня, швидше за все, взагалі відхрещувалася.

То чого ж хлопця потягнуло в рідний суворий тайговий край? Причому так сильно, що він при першій же нагоді припинив виконувати завдання своїх нових хазяїв, які працюють на уряд Сполучених Штатів Америки?

Ось цю загадку «чистильник» і мусив розгадати.

Як виявилося, нічого аж такого складного перед ним не постало. Нинішнє прізвище своєї матері Федір Хорошилов указав у анкеті. Такий порядок. Тому розшукати її в Ростові виявилося досить просто. Виявляється, жінка розлучилася з бухгалтером і тепер живе сама, займає кімнату в комуналці, працює секретаркою в якійсь заготконторі. Мітін відразу обрав тактику для розмови з нею. Вигадувати нічого особливого не хотілося та й часу не було. Дізнався, як вона виглядає, перестрів біля контори, передав вітання від сина, попросив посміхнутися та взяти його під руку. Жінка до останнього дотримувалася правил конспірації, а коли все зрозуміла, було вже пізно здіймати галас. Аби ніхто не почув її криків, затягнув жінку в підвал розбомбленого будинку…

Там і залишив.

З перебитими шийними хребцями.

Звісно, її шукатимуть. Навіть знатимуть прикмети чоловіка, який зустрів її просто біля центрального виходу з державної установи наприкінці робочого дня. Але коли й знайдуться свідки, вони скажуть: то був звичайний мужчина середніх літ, середнього зросту і звичайної, можна сказати — стандартної зовнішності. Розшукати людину з такими прикметами практично неможливо. А поки кінець кінцем знайдуть зниклу жінку, то її навряд чи впізнають по обгризеному пацюками і бродячими собаками обличчю.

Те, що Мітін почув від колишньої коханки сибірського бандита, навряд чи зацікавить його хазяїв. Коли чесно, він навіть не уявляв собі, як можна про це доповісти й чи не визнають його після такої доповіді несповна розуму. По дорозі з Ростова до Москви «чистильник» вирішив: він виконає завдання. Знайде зниклого агента. Тим більше, він уже уявляє собі, де його реально можна відшукати.

А далі?

Як пояснити, що Федір Хорошилов-Рогожин усе своє свідоме життя прагнув знайти десь у сибірській тайзі великі поклади золота, незважаючи на те, що на цьому золоті погоріли вже його дід та батько?

І чи варто взагалі це поки що комусь пояснювати?

Досить того, що він повідомив, де ймовірно може перебувати зараз зниклий агент і попросив забезпечити в Томську надійну людину, котра зробить документи і на якомусь етапі допоможе зорієнтуватися в тамтешній глушині.