Шукачі скарбів

За дві години він уже мостився на полиці в купе. Поїздки в плацкартному чи загальному вагоні він би не витримав. Був іще один момент — в обмеженому просторі купе можна дозволити собі звести процес спілкування з попутниками до мінімуму. Дорога далека, Мітін мусив добре відпочити і старанно обмізкувати ситуацію, яку мусить розв’язати самотужки.

Сусідами по купе виявилися двоє військових та миловидна жіночка середніх років. Всі так само їхали до Тюмені, у яких справах — Мітін так і не зрозумів. Принаймні військові в розмовах щодо цього поводилися стримано. Жінка заявила — їде до чоловіка, але військових це не стримало. Вони відразу взяли її в облогу, і їх влаштовував неговіркий четвертий пасажир.

Правда, знову довелося пити за перемогу — день випав такий. Але це мало і свої плюси: ніхто з сусідів не образився й не здивувався, коли Мітін, зігравши швидке сп’яніння, поліз нагору відпочивати. Офіцери потягнули даму до вагону-ресторану, і нарешті він лишився сам.

Не спалося.

Він міг лежати нерухомо кілька годин поспіль і рівно дихати, імітуючи міцний здоровий сон, але мозок, нехай трохи затуманений алкоголем, працював чітко й відлагоджено. Тепер, у спокійній обстановці, «чистильник» нарешті міг зібрати докупи інформацію, яку він уже мав і яку отримав протягом кількох останніх днів.

Отже, влітку 1945 року з представниками американської розвідки в «американському» секторі Німеччини зв’язався колишній оберштурмбанфюрер СС, у недалекому минулому — керівник розвідувально-диверсійного підрозділу особливого призначення. Перед тим, коли зовсім уже запахло смаленим, він скористався наперед приготованими документами і розчинився в просторі. Разом із шефом зникло десять найкращих агентів. Виринувши тепер на поверхню, німець запропонував американцям себе з усіма тельбухами, і в якості вступного внеску передав список цієї самої агентури з поясненнями, хто де в даний момент переховується. Агентів швидко зібрали, перевірили й переконалися — кадри справді цінні.