Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі
- Автор: Левитт Стивен Дэвид, Дабнер Стивен Дж
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-44-
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі». Краткое содержание книги:
Що небезпечніше: вогнепальна зброя чи басейн? Що спільного між Ку-клукс-кланом і ріелторами? Що робить батьків ідеальними? Відповіді на ці та інші несподівані запитання дають у своїй книжці «Фрікономіка» американський економіст Стівен Левітт і журналіст Стівен Дабнер. Проте це не просто захопливі й оригінальні пояснення. Це серйозний економічний аналіз із масштабними статистичними даними, які автори збирали протягом багатьох років. «Фрікономіка» дає змогу поглянути на звичні речі під іншим кутом зору, а також зрозуміти, що ми часто плутаємо причину й наслідок і стаємо на ті позиції, які є для нас зручними, а не об’єктивними.
Проблема полягає в тому, що вони часто бояться не того, чого слід боятися. Утім це не їхня провина. Відокремлювати факти від чуток — це завжди важка праця, особливо коли батьки дуже зайняті. А інформаційний фоновий шум, що створюють експерти (уже не кажучи про тиск з боку друзів і знайомих, які також виховують дітей), є настільки приголомшливим, що вони майже втрачають здатність до незалежного мислення. Ті факти, до яких їм усе ж таки вдається добратися, зазвичай бувають відлакованими, перекрученими або ж вихопленими з контексту з певною егоїстичною метою, яка суперечить батьківським інтересам.
Візьмімо, наприклад, батьків восьмирічної дівчинки на ім’я Моллі. Її найкращі подружки — Емі та Імані — живуть поруч. Батькам Моллі відомо, що батьки Емі зберігають у своєму домі рушницю, тому вони заборонили Моллі гратися там. Натомість Моллі проводить багато часу, граючись у будинку Імані, у дворі якої є басейн. Батьки Моллі спокійні, адже вони зробили мудрий вибір і захистили свою доньку від потенційної небезпеки.
Однак, згідно зі статистичними даними, їхній вибір — аж ніяк не мудрий. Щороку на 11 000 плавальних басейнів у приватних помешканнях припадає одна втоплена дитина. (А в країні з шістьма мільйонами приватних басейнів це означає, що кожного року в них тоне приблизно 550 дітей віком до десяти років). Водночас на кожен мільйон з гаком одиниць вогнепальної зброї гине одне дитя. (У країні, де, за приблизними оцінками, на руках у населення зберігається 200 мільйонів пістолетів та рушниць, це означає, що кожного року від стрілецької зброї гине приблизно 175 дітлахів). Можливість потонути в басейні (1 з 11 000) та ймовірність загинути від вогнепальної зброї (1 з понад мільйона) навіть порівнювати важко: Моллі має значно більше шансів випадково потонути, граючись у басейні Імані, аніж загинути в будинку Емі, граючись із рушницею109.
Проте більшість із нас, як і батьки Моллі, є нікудишніми оцінювачами потенційних небезпек. Пітер Сендмен, «консультант з інформування про можливі ризики» (як він сам себе схарактеризував) з Принстона, штат Нью-Джерсі, привернув увагу до цієї обставини на початку 2004 року. Це сталося після того, як єдиний випадок захворювання на коров’ячий сказ призвів до панічної кампанії відмови від споживання яловичини, що спалахнула у Сполучених Штатах. «Реальність, — сказав Сендмен у своєму інтерв’ю “Нью-Йорк Таймз”, — полягає в тому, що ризики, які лякають людей, і ризики, які вбивають їх, є абсолютно різними»110.
Для прикладу Сендмен порівняв коров’ячий сказ (страшну загрозу, але надзвичайно рідкісну) і наявність патогенних мікроорганізмів на кухні середньостатистичної родини (явище надзвичайно поширене, але чомусь не надто страхітливе). «Ризики, які ви здатні тримати під контролем, значно рідше бувають причиною паніки, аніж ті ризики, які ви контролювати неспроможні», — заявив Сендмен. «У ситуації з коров’ячим сказом я відчуваю, що він — поза межами мого контролю. Я не можу з певністю сказати, містить придбане мною м’ясо пріони чи ні. Я не можу їх побачити, визначити їх за запахом. Тоді як я майже повністю можу контролювати чистоту своєї кухні. Можу придбати нові губки для миття посуду. Можу помити підлогу».
За допомогою принципу «контролю» Сендмена можна також пояснити, чому багато людей більше бояться літати літаком, ніж їздити автомобілем. Вони думають так: оскільки я контролюю авто, моя безпека залежить від мене; оскільки контролю над літаком я не маю, то я залежу від милості великої кількості зовнішніх чинників.
То чого ж ми насправді боїмося більше — літати чи керувати авто? Спершу цілком слушно було б поставити простіше запитання: а чого ми боїмося конкретно? Імовірно, смерті. Але цей страх потрібно конкретизувати. Ясна річ, усі ми знаємо, що неодмінно помремо, і час від часу щодо цього у нас виникають тривожні думки. Але якщо вам скажуть, що ймовірність померти наступного року становить 10 %, ви занепокоїтеся значно більше і, можливо, навіть вирішите змінити свій стиль життя. А коли вам скажуть, що ймовірність смерті протягом наступної хвилини є десятивідсотковою, то вас охопить панічний страх. Отже, рушієм страху є можливість неминучої швидкої смерті, і це означає, що найреалістичніший спосіб раціоналізувати страх смерті — це думати про неї як про чинник, який може спрацювати щогодини.