Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі
- Автор: Левитт Стивен Дэвид, Дабнер Стивен Дж
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-44-
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі». Краткое содержание книги:
Що небезпечніше: вогнепальна зброя чи басейн? Що спільного між Ку-клукс-кланом і ріелторами? Що робить батьків ідеальними? Відповіді на ці та інші несподівані запитання дають у своїй книжці «Фрікономіка» американський економіст Стівен Левітт і журналіст Стівен Дабнер. Проте це не просто захопливі й оригінальні пояснення. Це серйозний економічний аналіз із масштабними статистичними даними, які автори збирали протягом багатьох років. «Фрікономіка» дає змогу поглянути на звичні речі під іншим кутом зору, а також зрозуміти, що ми часто плутаємо причину й наслідок і стаємо на ті позиції, які є для нас зручними, а не об’єктивними.
Нагальне запитання: чи справді батьки відіграють велику роль у вихованні дитини? — Перетворення виховання з мистецтва на науку — Чому експерти з дитячого виховання полюбляють наганяти страх на батьків — Що є небезпечнішим: пістолет чи плавальний басейн? — Економіка страху — Занадто турботливі батьки і трясовина дискусій про те, що є визначальним: спадковість чи виховання — Чому гарна школа буває не такою гарною, як вам здається — Розрив між чорними і білими в екзаменаційних оцінках і «поведінка білих» — Вісім речей, які допомагають дитині вчитись у школі, і вісім речей, які цього не роблять
Чи є на світі ще одне таке мистецтво, яке так уперто прагнуть перетворити на науку, як мистецтво виховання дітей?
Протягом останніх десятиріч з’явилася величезна купа різноманітних фахівців із виховання. Усякий, хто навіть побіжно спробує скористатися їхніми порадами, може стати жертвою громадського осуду, адже загальноприйнята думка про батьківську майстерність, здається, змінюється мало не щогодини. Інколи це стосується розбіжностей між тим чи іншим експертом. А часом найгаласливіші з них раптом сходяться на тому, що вчорашня істина була хибною, і що тепер абсолютно і беззаперечно правильною є новий постулат — принаймні на сьогодні. Наприклад, зараз вважається, що грудне вигодовування — це найкращий і єдиний спосіб гарантувати, що дитина виросте здоровою та інтелектуально розвиненою — але завтра раптово виявиться, що цієї мети можна досягнути лише за допомогою годування з пляшечки. Або: наразі дитину неодмінно слід вкладати спати на спинку, але трохи згодом виявиться, що її слід вкладати винятково на животик. Споживання печінки одного дня є шкідливим і токсичним, а іншого — вкрай корисним для мозкового розвитку. Зрештою, не даси вчасно різок — зіпсуєш дитину; відшмагаєш її — потрапиш за ґрати.
У своїй книжці Енн Галберт задокументувала, як експерти з виховання суперечать один одному і навіть самим собі104. Їхні взаємні глузування могли б видатися кумедними, якби все це не було так сумно, а часом — і моторошно. Гері Еццо, який у своїй серії книжок «Babywise» пропагує «стратегію дитячого менеджменту» для татусів і матусь, які намагаються «досягнути бездоганності у вихованні своїх дітей», наголошує, настільки важливим є ще з народження привчати дитину спати вночі на самоті. Інакше, застерігає Еццо, «позбавлення сну може негативно позначитися на розвитку центральної нервової системи дитини», — і згодом призвести до проблем із навчанням. Тоді як прихильники спання дитини з батьками попереджають, що сон на самоті є шкідливим для психіки дитини, і тому її слід брати до себе в «сімейне ліжко»105. А як щодо стимуляції й спонукання дітей? У 1983 році відомий педіатр Томас Беррі Брейзлтон написав, що немовля з’являється на світ «чудово пристосованим до завдання вчитися й дізнаватися про себе й навколишній світ»106. Брейзлтон — палкий прихильник ранньої й інтенсивної стимуляції розвитку малюка, щоби той був «інтерактивним». Однак ще за сто років до того Л. Емметт Голт застерігав: «Дитина — це не іграшка»107. Голт вважав, що протягом перших двох років життя дитини не має бути «ані примусу, ані тиску, ані зайвої й непотрібної стимуляції розвитку»; річ у тім, що мозок протягом цього часу розвивається настільки швидко, що надмірна стимуляція здатна завдати йому «значної шкоди». Він вважав також, що заплаканого малюка ніколи не слід брати на руки, якщо він плаче не від болю. Голт стверджував, що дитині слід дозволяти поплакати від п’ятнадцяти до тридцяти хвилин на добу: «Це для дитини — як фізичні вправи»108.
Типовий експерт з дитячого виховання, як і фахівці в інших галузях, має схильність висловлюватися надміру самовпевнено. Він не так бере участь в обговоренні різних думок щодо тієї чи іншої проблеми, як безапеляційно чіпляє власний фірмовий знак на певну позицію. Це відбувається тому, що той експерт, в аргументації якого відчувається брак впевненості й однозначності, часто залишається непоміченим широкою публікою. Аби, немов алхімік, обернути свою сиру гіпотезу на узвичаєну істину, експерт має бути сміливим. А найкращий спосіб досягнути цього полягає в збуренні емоцій широкого загалу, бо емоції є ворогом раціональних аргументів. А коли йдеться про емоції, то одна з них, а саме страх, є значно потужнішою за всі інші. Суперхижак, іракська зброя масового ураження, коров’ячий сказ, смерть малюка в колисці: хіба ми можемо проігнорувати поради фахівця, коли він, мов суворий дядько, який розповідає страшні розповіді малим дітям, змусив нас тремтіти від страху?
Немає вразливіших до залякування експертів людей, ніж батьки дитини. Фактично, страх є основним компонентом акту виховання. Батьки є охоронцями життя істоти, яка на початку свого життя є безпораднішою й незахищенішою, аніж новонароджене потомство всіх інших біологічних видів. Це призводить до того, що багато хто з батьків значну частину своєї енергії, яка могла би бути спрямована на виховання, витрачають на страх за дитину.