Чотири танкісти і пес – 3
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #3
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 3». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Будуть стріляти?
– Будуть. Треба бігти вперед, тільки-но гаубиці припинять вогонь, тоді не вб'ють.
– Найнебезпечніше тому, хто відстане, – доброзичливо жартував якийсь солдат, – бо як спіткнеться, то нікому буде підтримати.
Навколо всі нервово засміялися.
– Я не відстану, – промовив Зубрик. – Питаю, бо я тільки-но з Мінська, лише чотири тижні в армії служу, то маю право запитати, га?
Хвильку всі мовчали.
– Дай, – попросив солдат.
– Бери, – другий подав йому половину запаленої цигарки.
– Пане Магнето, – стишуючи голос, прошепотів Зубрик, присунувшись ближче до підпрапорщика.
– Що?
– Я, хай йому чорт, часом непритомнію зі страху, отже, коли щось таке трапиться, то ви мені ляпаса по пиці! – показав жестом.- Зробіть мені цю послугу.
– Гаразд,- поважно кинув Лажевський, бо добре знав – тіло не завжди слухається людини, і додав, щоб змінити тему: – А ці купаються/ мов на Великдень.
Нахилився, взяв грудку бетону і, розмахнувшися, кинув угору, звідки проникало жовте тьмяне світло.
У вцілілій чудом ванні на поличці біля дзеркала горіла свічка, а біля неї, замість склянок з зубними щітками, стояли дві пари чобіт. Григорій та Густлік, сидячи край ванни, мочили у воді ноги. Щоб не гаяти часу, Саакашвілі нахилився ближче до свічки й вивчав фотокартки близнючок.
– А що, як забули? – запитав трагічним тоном.
– Нагадаєш,- по-діловому заспокоїв його Густлік, шаруючи пемзою п'яти, і з великою пошаною додав: – Гарний камінь, стирає, немов наждак.
– А ще я собі думаю: пороху не нюхали, в танку не сиділи, то чи будуть добрі дружини солдатові?
– Дружини? Тобі, бусурмане, дві потрібні?
– Ні, одна, але непогано мати б спільні переживання, як от, наприклад, з Лідкою…
– Наприклад, як тоді, коли вас у возовні, мов поросят, зв'язали,- пригадав Єлень, витираючи ногу узорчатим рушником.
– Я ж розв'язався.
– Не ти, а пес,- уточнив Густлік, вилазячи з ванни. Немов на підтвердження, внизу двічі гавкнув собака.
Єлень прислухався. Крізь гомін берлінської ночі ледве пробивалася бадьора, весела мелодія. Слів не можна було розібрати, але взводний знав їх напам'ять.
– «Тигра» бери на приціл і бий! – співали Стасько та Черешняк.
Віхура диригував; зразу після слова «бий!» він подав знак Шарикові, і той загавкав під гармонію:
Гав, гав!
З гармати в «тигра» бий!
Гав, гав!
– З собакою добре виходить,- сказав Стасько,- тільки, як на вашу думку, з оцими склянками?
– Склянки – то непогано,- впирався Віхура,- але може що інше треба поправити.
– Як здобудемо Берлін, то сядемо разом, одшліфує-мо… Нумо, Томеку, ще раз:
Черешняк узяв кілька акордів, і всі дружно завели:
Зростає вибухів чорний кущ,
Кулі дзвонять, як склянки.
Перша бригада в полях чимдуж
Валить на штурм Студзянки.
«Тигру» ламає зуб тупий…
Гав, гав!
Взяв «тигра» на приціл і бий…
Гав, гав!
З гармати в «тигра» бий!
На цей раз вийшло не найкраще, бо в руїнах свиснули, й Шарик помчав туди, покинувши своє місце в хорі.
Коли пес підбіг до танка, тут уже стояли Кос, Лажевський, офіцер-артилерист та сержант Шавелло.
– Поручик повідомив, що незабаром почнуть,- звернувся до Костянтина Янек.- Однохвилинний наліт з усіх стволів – і вперед, бо зі снарядами скрутно.
– Триста снарядів,- пояснив поручик і неофіційним, доброзичливим тоном запитав:- Візьмете станцію?
– Наше завдання – захопити лише отой будинок,- показав Лажевський.
– Історія покаже,- по-філософському мовив Шавелло.
– Ну, то по місцях! – скомандував Кос.
– Ми з Томашем три елегантні діри в першому поверсі зробимо,- жартував Густлік, залазячи до танка.- А ви мерщій туди стрибайте.
Франек Віхура із знятим з танка кулеметом став біля Коса.
– Пісенька вийшла гарна. Я навіть Шарика навчив співати.
– Зовсім непогана пісенька,- підтакнув підпрапорщик.
Кос махнув рукою, щоб одчепилися з піснею, і підійшов до артилериста.
– Ви, громадянине поручик, знаєте всіх офіцерів у обличчя? – спитав значущо.
– Всіх до одного,- осміхнувся той.
– У вас є поручик або капітан…
Аж тут за їхніми спинами застогнала земля, захурчало повітря, і останні слова Кос вигукнув уже крізь цей гуркіт і свист:
– …був тоді командиром танка, а до армії синоптиком, це такий, що передбачає погоду.
Гаубичні снаряди, описуючи криву дугу, падали за кільканадцять метрів од їхньої позиції, на тому боці вулиці, вибухи зливалися в невпинне ревище. Янек і артилерист попадали на землю, бо в повітрі густо захурчали осколки. Поряд з ними, схована в руїнах, різко гавкнула польова гармата піхотинців. Захищений рештками стін «Рудий» рубонув першим снарядом у протилежний будинок.