Чотири танкісти і пес – 3
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #3
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 3». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Почекаємо на артилеристів, – порадив начальник штабу. – Вночі легко заблудитися.
Невеличка колона газиків і ваговозів, що везли взводи командування гаубичної бригади, повернула з Шпан-дауерштрасе на широку Берліненштрасе, лавіруючи між глибокими воронками, обгорілими машинами, рештками барикад і протитанкових надовбів. Кільканадцять метрів за останньою машиною чалапав «Рудий», на якому сиділа десантна піхота; танка супроводив мотоцикл.
Лажевський залишився ззаду, потім збільшив швидкість, з'їхав убік – прочитати назву вулиці на стовпі, обліпленому численними німецькими, російськими та польськими дороговказами.
Раптом спереду, з темного будинку праворуч, затріщали черги з автоматної зброї. Трасуючі кулі зарико-шетували по бруківці попереду колони.
Кос блискавично закрив люка.
– Механіку, вліво під стіну!… – скомандував він. – По кулемету на четвертому поверсі осколочним!
– Готово! – доповів Томаш.
– Піймав гада на приціл, – сказав Густлік.
– Вогонь!
Спалах пострілу освітив мотоцикл Лажевського, що мчав уперед, і захисну групу солдатів Шавелла, які стрибнули з танка. Піхотинці та розвідники зникли всередині будинку з лівого боку вулиці, відкрили вогонь. Артилеристи, які потрапили під обстріл, шукали сховища за розбитими машинами, ведучи вогонь по вікнах будинку.
З танка вдруге гримнула гармата, снаряд зірвав увесь балкон, а з ним один ворожий кулемет.
Хорунжий Зубрик, який хвилину тому, стрибаючи з танка, упав і підвернув ногу, пошкутильгав за розбитий ваговоз, став навколішки і звідти стежив за боєм. Розвідники Лажевського викурили німців із засідки на дах будинку, група Шавелла обстрілювала їх, заганяючи за комини. Тепер на кожен постріл ворога відповідало декілька наших.
Раптом з темної діри вікна на першому поверсі по купі щебеню скотилася консервна бляшанка, дзеленькаючи, вдарилась об розбитий ваговоз. Фельдшер глибше сховався в темряву, затулив руками обличчя і закляк на місці. Коли обережно підвів голову, щоб витерти піт, то з жахом побачив: за кілька метрів од нього у віконній ніші двоє цивільних ціляться в танк з фаустпатрона.
Хорунжий мимоволі ще більше зігнувся, затулив вуха, але, мобілізувавши всю свою відвагу, подолав страх і тремтячою рукою відтяг затвор автомата, прицілився, натиснув спуск.
Зацокотіла черга, широко розсіваючи кулі, жодна з них не влучила в ціль, але ж на якусь мить сполохала німців. У ворога здригнулася рука. Снаряд фаустпатрона не влучив у мотор, а лише зачепив запасний бак: бак вибухнув, і нафта спалахнула.
Обидва німці, кинувши непотрібну вже трубу, побігли сходами на вищий поверх, щоб обстріляти танкістів з автоматів.
У передній люк виплигнув Саакашвілі з вогнегасником у руках, покотився тротуаром за танк. Незважаючи на автоматні черги та свист куль, що рикошетували від броні, вдарив головкою вогнегасника об асфальт і спрямував пінистий струмінь на полум'я.
Ляда горішнього люка трішечки піднялася, з щілини виглянуло, мов жало, дуло снайперської гвинтівки. Між іскрами, що їх кресали на броні кулі німецьких автоматів, блиснув поодинокий постріл. Один автоматник упав на підвіконня, другий хотів підтримати його, вихилився, але його зрізала автоматна черга – Зубрикові вдалося замінити диск і знов одкрити вогонь.
Згасло полум'я на танку, замовкли постріли. З машини вистрибнула решта екіпажу.
– Хай йому грець! – лаявся Віхура. – У всьому винен кіт.
– Який? – здивувався Густлік.
– Чорний кіт. Треба мені було тоді повернути!
– Громадянине хорунжий! – гукав Кос, шукаючи фельдшера біля розбитого ваговоза.
– Пішли вже собі геть? Га? – обізвався Зубрик.
– Лежать. – Кос показав на нерухомі постаті під стіною.
Хорунжий мимохіть підійшов до них, нахилився – перевіряв пульс, заглядав у вічі і, промовляючи: – Правду кажучи, я боюсь пострілів! – розстебнув цивільну куртку на одному, щоб послухати серце. – Помер. Дивіться – в нього під цивільним убранням мундир. В другого теж.
Від голови колони прибігла задихана Маруся. Побачивши, що всі танкісти цілі та здорові, знеможено сперлася на стіну, переводила подих. Зразу за нею примчав невідступний, мов тінь, Юзек Шавелло.
– Якби не ви, – тепло сказав фельдшерові Зубрику Кос, – «Рудому» й нам був би капут.
Замість відповіді Зубрик нараз ослаб, захитався і повалився під стіну.
– Поранено? – захвилювався Кос.
– Мабуть, ні, – відповіла Маруся, стаючи поряд на коліна, – Як налякається, відразу умліває. Сам казав, що має мирну вдачу, – підсунула Зубрикові під ніс пляшечку з нашатирним спиртом.