Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Проте такий розмір експериментаторам видається недостатнім, вони прагнуть, аби фіалка досягла величини соняшника.
Цьому дивовижному розростанню, очевидно, сприяє багато що: і клімат, і грунти Орегону, де взагалі всі квіти ростуть так чудово, як ніде в іншому місці.
Майже усі великі суцвіття мають червоний колір, тоді як жовті та білі ніколи не сягають великих розмірів.
На виставці садівництва, яку планувалося влаштувати у Порт-ленді, місцеві садівники мали намір розмістити на одній клумбі 25000 таких велетенських «очей», та чи вдалося це їм — невідомо.
На завершення розповімо про один кумедний випадок, що стався у 1815 році у невеличкому провінційному містечку Франції, призвідницею якого стала наша скромна квітка.
Священик містечка і водночас шкільний учитель якось дав завдання своїм учням написати твір на тему «Viola tricolor» (фіалка триколірна) і для полегшення завдання додав, у вигляді епіграфа, рядок із латинського вірша середньовічного французького поета: «Flosque lovis varius foliis tricoloris et ipse par violae» (різновид квітки Юпітера з триколірними пелюстками й сама рівна фіалці).
Дізнавшись про це, мало що тямлячи у латині, міський голова, бажаючи прислужитися новому урядові (а це було якраз за Людови-ка XVIII), запідозрив у тих словах крамолу й наказав учителю негайно з'явитися.
Наляканий і здивований бідолашний педагог поспішив до голови і на свій превеликий подив почув ось яке трактування запропонованого епіграфа.
На думку урядовця, слова «Flos lovis» (квітка Юпітера), означають не що інше, як квітка вигнанця — Наполеона І, слова «foliis tricoloris» (триколірними пелюстками) — триколірну республіканську кокарду, а слова «ipse par violae»— гру слів «1е pere la Violette» (батько фіалки) — назву, що Дали Наполеону І, як уже згадувалось, його прихильники.
Допит був суворий, тривав довго, й учителеві довелося докласти чимало зусиль, аби виправдатись.
У вигляді чаю сушені фіалки триколірні з успіхом застосовують у Німеччині проти деяких дитячих висипних захворювань. Це пояснюється тим, що вони містять у собі значну дозу (близько 1,5%) саліцилової кислоти, яка прекрасно очищає кров.
Світанок. На озері тиша — ні вітру, ні хвилі. Вода, мов дзеркало, й посеред того дзеркала то там, то сям визирають, немовби голівки русалок, чудесні білі лілеї, з повними красивими бутонами, з круглим, наче з воску, листям-лататтям...
Цариця вод і квітка русалок — лілея
І наша уява мимоволі переносить нас на далекий північний захід, в Ельсінор, до замку Кронеборг, з його дивовижним, чистим, немов кристал, озером, порослим водяними ліліями (лілеями). Причинна Офелія у вінку з лілей і з цілими пучками цих квітів у руках, повільно, співаючи, заходить в озеро. Все глибше й глибше опускається в воду — зникає... Спливають над водою білі лілеї, що випали з рук, пливе зелена трава, відірвавшись од берега, й здалеку, тихо, ніби завмираючи, ще долинає її сумна пісня:
«Зайнялась давно вже днина,
Валентинів день настав,
Під вікном стоїть дівчина —
І пита — чи милий встав?»
Цю чарівну квітку завжди любила молодь. У давній Греції її вважали промовистим символом краси. Юні дівчата плели з лілей гірлянди, прикрашали ними волосся й свої туніки. Зі слів феокрита, молоді грекині сплели вінок із лілей і для прекрасної Єлени на день її весілля з царем Менелаєм й прикрасили ним вхід до їхнього шлюбного приміщення.
Її любили і в стародавньому Римі. На фресці одного із храмів, не-
щодавно розкопаних у Помпеї, і досі можна побачити бутони лілей, що прикрашають божків та крилатих геніїв.
Чарівна водяна лілея, як стверджує одна грецька легенда, виникла з тіла прекрасної німфи, котра загинула через кохання й ревнощі до незворушного Геркулеса. Від неї й походить наукова назва лілеї — німфея (Nymphaea).
Очевидно, як відгомін легенди, у давньогерманських казках йдеться про те, що в ставах і озерах серед квітів та очеретів постійно живуть німфи-нікси. Верхня частина тіла водяних красунь — прекрасної постави жінка із завжди привітним обличчям, а нижня частина — потворний риб'ячий хвіст. Вони заманюють людей у воду й тягнуть на дно, у вологу дочасну могилу.
Але, з іншого боку, й сама ця чарівна квітка за своїми властивостями має чимало спільного з водяними дівами. Вона так само приваблює усіх своєю красою й так само губить тих, хто надто захоплюється її красою. Не раз необачні полювальники накладали головою, запливаючи надто далеко, щоб нарвати лілей: або не ставало сил вернутись на берег, або заплутувались у їхніх довгих підводних стеблах. Особливо страждають діти від свого непереборного бажання заволодіти квіткою.