Над планетою — «Левіафан»
- Автор: Бедзик Юрий Дмитриевич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над планетою — «Левіафан»». Краткое содержание книги:
Пригоди Ріхтера, складні перипетії його особистого життя, пошуки шляхів до правди й становлять динамічне тло цієї повісті.
Ой, як це не подобається Кірхенбомові! Просто псує йому кров. Хай би знав своє місце отам, на заводі, а коли вже прийшов у дім свого хазяїна, не забувай про честь, не сунься межи очі.
«Я йому дав надто багато свободи, — свердлить Кірхенбомову душу злість. — Нахаба! Привласнив папери Браузе, зв'язав мене по руках і ногах, та ще й до всього вдає з себе безневинне ягнятко. Якби я мав зараз свій «флегматизований водень», плювати мені на конкурентів, на російські вимоги і взагалі на всіх отих заздрісників, що ладні з тельбухами проковтнути мою фірму. За всяку ціну я мушу мати свій газ. І я його матиму. Обов'язково матиму!»
Густав товчеться біля гості. Спочатку засипав її компліментами, але, наколовшись на зневажливий погляд, хоче взяти реванш. Потроху підсипає в свої фрази жовчі, злісних дотепів.
— Все ж таки мені неясна мета вашого приїзду, Росано, — нахиляється він до африканки.
— Я ж пояснила, пане Густав, що у мене одна мета — краще взнати світ, знайти хороших людей.
— Сентиментальні слова. Я люблю ділову розмову.
— Хороші люди — це найкраща ділова розмова. — Росана стріпує тугим, темно-русявим волоссям, недбало поводить оголеними плечима, які вбирають у себе щедре світло люстр. — Коли минулого року мій батько підписав у Москві договір про створення третього каскаду гідростанцій на Нігері, це була блискуча ділова розмова.
— В Москві?.. Гм… Можу вам тільки поспівчувати… А втім, я пам'ятаю, ваш батько вів переговори і у Преторії.
— З компанією Фрайвуда? — вся ніби аж потемніла Росана.
— З компанією Фрайвуда, — вдоволено кивнув головою Густав. — Ця європейська фірма на вашій африканській землі теж скоро будуватиме великі дирижаблі. Фірма, з якою ми підтримуємо тісні взаємини. — Молодик нервово глянув у бік батька, але, побачивши, що того оточили гості, дав волю своєму красномовству — Компанія Фрайвуда уособлює в собі кращі риси сучасного ділового світу. Першокласна техніка, необмежені фінансові можливості, надійна міжнародна підтримка…
У африканки поблідли губи і на щоках виступили яскраві випіки. Жмакаючи нервово хустинку, вона дивилася на Густава з ледь прихованою відразою.
— Ми відкинули пропозиції Фрайвуда, — сказала вона неголосно. — За його кораблі нам довелося б дорого заплатити.
— Ну звичайно! — розвів руками Густав. — Хіба ж ви можете вирішувати щось самостійно? Вам просто заборонила Москва. Дивно, як ви ще погодилися піти на контракт з капіталістом Кірхенбомом! — В голосі Густава поволі закипала злість, він уже ледве володів собою. — Ви нездатні тверезо мислити… Цивілізований світ ніколи не подарує вам того, що ви пішли на поклін до Кремля. Ніколи!
Очі Росани враз звужуються, вона підводить голову, важко дихає, плечі її ніби гострішають, тверднуть. Їй кинуто виклик. Відвертий, грубий, образливий виклик, після якого належить встати й піти геть. І вона зараз встане і піде. Але спочатку скаже цьому типові все, що думає, все, чим живе. Він співчуває долі Африки, боїться за її майбутнє, обурюється. дружбою африканців з Радянським Союзом? Так нехай же затямить собі пан Кірхенбом, що тільки тепер африканці по-справжньому усвідомили свою людську гідність. Благородство намірів оцінюють по конкретних ділах, по кількості збудованих гідростанцій, по довжині прокладених доріг, по числу споруджених шпиталів, по глибині знань, з якими повертаються африканські студенти з Росії. Радянські люди першими направили кошти, вивільнені після заборони ядерної зброї, на допомогу чорному континентові. Безкорисливо, без будь-яких застережень. І саме це дратує АСБР, якій досі маряться дні колоніального кошмару. Та минуле не вернеться. Ганебного апартеїду ніколи більше не буде.
— Буде! — верескливо вигукнув Густав, зриваючись на ноги.
— Не буде, пане Кірхенбом!
— Чекайте, Росано! Чекайте «Білу зірку» над пустелею, вона скоро зійде. І тоді… — обличчя Густава почервоніло, очі майже викотилися з орбіт, — тоді ваші ріки стануть чорними!
Серед гостей сум'яття. Всі перелякано відступають від Росани й Густава. Старий Кірхенбом, щоб якось спинити сварку, кидається вперед, бере Росану за руку. Він просить вибачення дорогої гості за цю непоштиву витівку свого сина. Взагалі краще не говорити про політику. Вони ж зібралися для того, щоб вільно й весело провести час!
Обличчя старого повертається до оркестру. Музики! Більше музики! Сучасної, модерної! Баха і Гайдна президент слухатиме на самоті. І танців. Усім танцювати! Усім до одного! Що? Пані Росана збирається їхати? Він не пустить її. Ніяких готелів, ніякого відпочинку!