Над планетою — «Левіафан»
- Автор: Бедзик Юрий Дмитриевич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над планетою — «Левіафан»». Краткое содержание книги:
Пригоди Ріхтера, складні перипетії його особистого життя, пошуки шляхів до правди й становлять динамічне тло цієї повісті.
Ріхтер підбігає до ліфта.
Десятий поверх… дванадцятий… вісімнадцятий… прийомна президента компанії «Зюддойче люфтферайнігунг». Блискучий паркет, стіл, лаковані нігті на довгих, гарних пальцях секретарки. І подив у ледь затуманених нудьгою очах.
Панові інженерові треба до шефа? Струнка постать дівчини в яскраво-зеленому костюмчику неквапно підводиться з-за широкого стола, і на якусь мить перед Ріхтером виникає дві секретарки: одна стоїть навпроти вікна, друга — гордовито посміхається з блискучої поверхні столу.
— Я вас дуже прошу, Клархен, швидше!
— Розумію, пане інженер. Розумію.
Червоні нігті лягають на ручку дверей. Хвилина чекання, і ось Ріхтер в знайомому кабінеті Кірхенбома. Розміри кабінету, елегантність меблів, строгість апаратів — все ніби навмисне підкреслює непоказність господаря. Він загубився десь там, у напівтемному кутку, розтанув у похмурому закапелку серед екранів, динаміків, телефонів. Його фактично немає, не може бути, бо тут діє тільки всемогутній титул, всевладний престиж, всепереможний закон багатства, і зовсім байдуже, в якій матеріально-тілесній формі цей закон постає перед сторонніми.
Ріхтер робить кілька кроків і враз ніби натикається грудьми на невидимий бар'єр. Його очі схрещуються з уважним, оцінюючим поглядом Кірхенбома.
— Я до вас в терміновій справі, пане президент.
Кірхенбом стоїть, мов маленька воскова фігурка. Сяють апарати, готові кожної хвилини пустити каскад звуків, вирвати пана президента з цієї холодної кімнати і кинути у великий діловий світ.
— Вибачте, що я без попередження… — Ріхтерові все дужче стискає горло, він подавлений, паралізований крижаним спокоєм мільйонера. — Справа Крейського…
— Сідайте! — тоном наказу припрошує Вальтер Кірхенбом.
— Спасибі… Я прийшов…
— Мені відомо, чого ви прийшли, — скрипить Кірхенбом. — Ви прийшли клопотатися за свого друга й помічника, інженера Бруно Крейського. Ви прийшли доводити мені, що компанія не може завершити робіт без цього нахабного н самовпевненого інтригана. — Голос старого мільйонера рівний, тихий, навіть не злий, тільки маленькі очі свердлять Ріхтера, ніби випалюючи в його душі всі ті слова, які він хотів сказати на захист Крейського. — Так ось, щоб не марнувати часу… — голос на мить уривається, Ріхтер бачить, як у маленьких кролячих очах президента загоряється щось схоже до посмішки, — щоб не марнувати часу, я полегшу ваш візит. Бруно Крейський не буде звільнений.
Ріхтер стоїть, вражений, остовпілий, ще дужче паралізований. В загуслому повітрі йому вчувається голос президента, рівний і тихий, ніби голос бабусі, що розповідає цікаву казку.
Крейський не буде звільнений. Крейський залишиться на заводі. Хто вплинув на президента? Десь там, в лабораторії, старий Бруно, сподіваючись найгіршого, ходить біля складних механізмів: насуплені брові, висока зібгана постать. Він ще нічого не знає. Не знає, що компанія вирішила відступити.
— Я сердечно вдячний вам, пане президент, — говорить Ріхтер, невідривно дивлячись на маленький бронзовий череп.
— Компанія керувалася інтересами виробництва.
— Я в цьому не мав сумніву, пане президент.
— Ви вільні, Ріхтер.
Тепер треба швидше йти, швидше покинути цей порожній, велетенський, насичений безгучним мороком кабінет; Ноги трохи неслухняні, в грудях радісно калатає серце, але треба йти рівно й чемно. Маленькі очі, мабуть, стежать; за кожним його кроком. О боже, як дивно все складається в світі. Замість гострої, бурхливої розмови, замість можливого фіаско — цілковита перемога.
— Слухайте, Ріхтер, — раптом скрипить від телефонів голос Кірхенбома. — Сьогодні о дев'ятій вечора прошу завітати до мене на віллу. У мене буде гість — Росана Подестра. Здається, вам відоме це ім'я?
— Росана?..
— Так, африканська співачка, Росана Подестра.
Ріхтер, ніби спіткнувшись, спиняється перед дверима. Не вірить в почуте. Це просто смішно: Росана Подестра в місті.
— Я з радістю зустрінуся з нею, — озивається нарешті Ріхтер, скинувши з себе заціпеніння, і одним ривком відчиняє двері.
За широким столом сидить секретарка, поклавши перед собою ліниві, пещені руки. На пальцях червоні вогники-нігті. Ріхтер, охоплений юнацьким запалом, підходить до столу, бере ті довгі, гарні руки, підносить їх до очей і весело, безтурботно, загонисто сміється.
— Які у вас чудові пальці, Клархен? Ви чуєте? У вас чудові пальці.
— О пане інженер!..
— І взагалі ви чудова дівчина, — безтурботний сміх струшує молоде здорове тіло Ріхтера, він до болю тисне пальці з червоними вогниками. — А крім того, ви… ви, Клархен, схожа на одну жінку. На Росану Подестру! Повірте моєму слову, ви дуже схожі на неї.