Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Не для себе сад плекай
На таких вуличках усі ці куці латочки-садки — і ті попереду, і ті позаду будинку, — обов’язково огороджені парканцями або ж навколо них зведені стіни. Огорожа переднього садка зазвичай невисока, щоб його було добре видно. А от паркан позаду будинку — навпаки, високий, щоб ніхто не міг зазирнути. Садок перед будинком, скоріш за все, більш доглянутий, краще продуманий і причепурений. І справа не в тому, що ми їх більше любимо. Навпаки, ми в тих садках перед домом взагалі не проводимо часу — ми їх тільки полемо, поливаємо, доглядаємо і наводимо «красу».
Ось одне із найважливіших садових правил: ми ніколи, от ніколи в житті, не сидимо у садках перед хатою. Навіть якщо садок достатньо великий, щоб там поставити лавку, ніхто й ніколи там її не поставить. У садку перед хатою не можна не тільки сидіти: якщо ви там занадто довго стоїте і не зайняті прополюванням чи підстригання живоплоту, то подумають, що ви з’їхали з глузду. Якщо ви не зігнулися в три погибелі, не присіли порпатися в землі чи якось ще не демонструєте свою зайнятість та хазяйновитість, то вас запідозрять в особливій забороненій формі неробства.
Садок коло хати, яким би він не був принадним і манким до відпочинку, служить лише для показухи. Його покликання — тішити і принаджувати усіх, крім власників. Це правило дуже нагадує мені закони племінних общин, де побутує складний ритуал обміну подарунками і людям не можна насолоджуватися плодами власної праці. Еквівалентом до племінного правила «Власних свиней ти не їж…» у нас би було «Не для себе сад плекай».
Правило приязності у садку перед хатою (і метод «губки»)
Якщо ж ви таки прополюєте навпочіпки, сапаєте і підрізаєте рослини у своєму садку, то точно зауважили, що це один з тих рідкісних моментів, коли сусіди можуть з вами побалакати. Особа, яка порається в садку коло хати, автоматично має статус «відкритої» до спілкування, і сусіди, які б ніколи навіть не подумали постукати до вхідних дверей, можуть зупинитися і потеревенити собі (скоріш за все, розмова почнеться із коментаря про погоду або ввічливої зауваги про ваш городчик). Власне, мені відомі такі вулички, де мешканці терпляче чекатимуть, щоб сусіда вийшов поратися в садок, і аж тоді підійдуть поговорити про надважливу справу чи перекажуть повідомлення, яке не терпить зволікань (наприклад, інформацію про дозвіл на перепланування). Іноді вони чекають цілими днями, а то й тижнями, поки видивляться сусіда, що длубається в садку в позі зю. Та просто піти і подзвонити у дзвоник вони не можуть, таке «вторгнення» є немислимим.
Для мого дослідження садкова відкритість до спілкування виявилася дуже помічною: я могла легко підібратися до об’єкта, спершу прикинувшись, що заблукала, а потім — спитати, куди мені йти, далі — декілька слів про погоду, щоб подолати холодок, потім — коментар про їхній городець. І так, слово за словом, я могла розговорити їх і випитати про садівництво, ремонт, дітей, домашніх улюбленців і так далі. Іноді доводилося вигадувати, що я (чи моя мама, сестра чи кузинка) подумую перебратися до цієї околиці: так у мене був привід порозпитувати про околицю, місцеві паби, школи, крамниці, клуби, спільноти та заходи, а завдяки цьому я могла більше дізнатися про неписані правила, що там побутують. Під час садових інтерв’ю я переважно зосереджувалась на якомусь одному питанні — скажімо, на такому, як феномен ріелторів, та доволі часто я, як губка, вбирала величезне різноманіття інформації, з надією якось її класифікувати в майбутньому. І це зовсім не такий паскудний метод, як може здатися на перший погляд — він навіть, правду кажучи, має спеціальну наукову назву, яку я постійно забуваю. Тож я придумала власний термін — метод «губки».