Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Правило «Справжнього жахіття»
Процес переїзду потрібно описувати виключно як травматичний досвід, сповнений труднощів та надриву, і неважливо, що насправді все пройшло гладко і без особливих стресів. Це правило стосується усіх етапів переселення: пошуку та купівлі житла, власне переїзду, переоблаштувань ЗС по переїзді і «майстрів у хаті». Інакше як «справжнім жахіттям» це називати не заведено. Якщо ж ви розповідатимете про свій досвід хоч трішки райдужніше або хоча б нейтрально, то це сприймуть як дивацтво, а то й як гордовитість — буцімто ви хизуєтесь якоюсь дивовижною стресостійкістю і цим завдаєте болю усім нормальним людям.
Тут причетне також і правило скромності. Чим гарніше помешкання і чим воно бажаніше, тим більше потрібно наголошувати на клопотах, турботах і «справжніх жахіттях», що супроводжували процес купівлі та облаштування дому. Вихвалятися купівлею прекрасного котеджу на Котсвольдських пагорбах чи замком десь у Франції не можна. Натомість треба скиглити про те, які ж жахливі ці агентства з продажу нерухомості, які недбалі вантажники, які дурбецали ті місцеві майстри і в якому убогому стані знаходиться каналізація будинку, дах, підлоги і навіть сад!
Майстерно виконаний, з ноткою вистражданої самоіронії, такий суто англійський лемент може бути направду переконливим і ще й на диво добре нейтралізує заздрощі. Та я й сама співчувала — щиро співчувала — стражденним власникам гламурних котеджів і пишних замків. Навіть якщо вас не пройняв жаль, а натомість душить жаба, образа і праведний гнів, то правильною реакцією на лемент все ж буде акт співчуття: «Яка ганьба!», «Оце ви, напевно, настраждалися!», «Та це справжнє жахіття!».
З одного боку, ритуальні лементи — це, ясна річ, приховане чванство, привід побалакати про новопридбану нерухомість та її принади, але без відвертого вихваляння. З іншого боку, це можна сприйняти як ще один маніфест допустимого лукавства — англійського «ввічливого егалітаризму». Скиглії, вдаючись у детальні описи домашньої суєти і клопотів з купівлею та переїздом, фокусують увагу на до болю знайомих проблемах, що притаманні усім нам без винятку, — так вони ввічливо оминають слизьку тему статусу та маєтностей. І саме тому я могла співчувати знедоленим власникам замків: їхні лементи стосувалися лишень тих проблем, з якими стикалася особисто я, перевозячи пожитки з однієї дешевої квартирки до іншої. Це правило універсальне для усіх соціальних класів — і навіть там, де немає такої разючої відмінності у статках, як, скажімо, між мною та моїми друзями-замковласниками. Тільки найвульгарніші з нуворишів переступають через це правило і оповідають ідилічні картинки про переїзд, які відверто демонструють їхні недосяжні статки.
Розмови про гроші
Аналогічні правила скромності поширюються і на розмови про ціни на житло — англійці, впринципі, конфузяться, коли виринає тема грошей. Та віднедавна ціни на будинки стали мало не центральною темою на вечірках у середовищі середнього класу. Такі бесіди слід вести особливо делікатно і згідно з правилами етикету: категорично заборонено запитувати в лоб, скільки хто заплатив за помешкання (чи за будь-яку річ у цьому помешканні). Таке нечуване нахабство можна прирівняти хіба що до питань про розмір зарплатні.
В ім’я науки я декілька разів навмисно порушувала це правило. Чесно кажучи, спромоглась я на це всього двічі. Моя перша спроба не рахується, оскільки я прикрила питання про ціну будинку такою кількістю схвильованих вибачень та пояснень (як от вигадала міфічного друга, що буцімто зібрався купити собі будинок в цій околиці), що це з натяжкою можна назвати справжнім прямим запитанням. Тим не менше, це був плідний досвід, адже реакція моїх наївних піддослідних на лавину вибачень та пояснень показала, що вони в цьому потоці вибачень не бачать нічого дивного чи недоречного.
Дві наступні спроби, коли я таки взяла себе в руки, глибоко вдихнула і правильно (чи, скоріш, неправильно) спитала про ціну помешкання, викликали в піддослідних очікувану реакцію — збентеження. Вони відповіли на моє питання, але так мнучись, і їм було явно некомфортно: один насилу спромігся пробурмотіти якусь орієнтовну ціну і поспіхом змінив тему; друга, це була жінка, нервово хіхікнула і відповіла впівголоса, таємниче прикривши рота рукою, всі гості зиркали на мене з-під лоба, покашлювали нервово, здивовано вели бровами і перезиралася. Ну, власне, у моєму вчинкові мало героїзму, адже смикання брів і нервове покашлювання — це найстрашніше, з чим можна зіткнутися, переступивши правила етикету на вечірці в Англії. Мабуть, лишень англійці зрозуміють, наскільки глибоко ранять ці брови і покашлювання.