Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.
- Автор: Чабан Анатолій, Степенькіна Парасковія
- Год: 2014
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2652-12-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.». Краткое содержание книги:
Книга ілюстрована.
Розрахована на широке коло читачів.
Цього ж дня, 16 лютого, відбулось відкриття першої черги Корсунь-Шевченківського меморіального комплексу — це 22 монументи, обеліски, пам’ятні знаки, що увічнювали подвиг радянських воїнів у Корсунь-Шевченківській битві; ще 7 монументів, обелісків та пам’ятних знаків було відкрито 16 лютого 1973 року.
З 1945 по 1994 роки Музей історії Корсунь-Шевченківської битви пройшов складний шлях становлення і розбудови. Його історія віддзеркалює всі ті процеси, які були притаманні музейному будівництву в повоєнні роки за часів Радянського Союзу та перших років незалежності України.
Перш за все, музей розширив свою мережу: 16 червня 1977 року відбулось відкриття художньої галереї, у якій засобами образотворчого мистецтва продовжувалась розповідь про Велику Вітчизняну війну, і, зокрема, про Корсунь-Шевченківську операцію. У галереї були представлені роботи І. Їжакевича «Загін українських партизанів», В. Пузиркова «Нескорені», близько 100 оригінальних політичних плакатів періоду війни та інші твори.
29 серпня 1981 року була відкрита експозиція нового відділу музею — історико-краєзнавчий музей, що з часом отримав назву історичного. У 1984 році його експозиція поповнилась діорамою «Антикріпосницьке повстання в Корсуні 1855 року» (автори — київські художники К. Г. Тишковець, М. В. Карпушевський), а у 1995 році — діорамою «Корсунська битва 1648 року» (автори — київські художники С. І. Гончаренко, Ю. О. Саницький, О. І. Сіренко).
Значне місце в діяльності музею займала пошукова і дослідницька робота. Насамперед були опрацьовані фонди Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації (місто Подольськ), справи яких відносяться до періоду Корсунь-Шевченківської операції. Встановлені зв’язки майже з 10 тисячами учасників битви та десятками рад ветеранів, зібрані десятки тисяч предметів музейного значення, відшукані прізвища понад одної тисячі воїнів Червоної армії, які були поховані невідомими в братських могилах на Корсунщині.
Науковцям музею вдалося віднайти одну з найбільш вагомих форм масово-освітньої роботи — це зустрічі ветеранів частин та з’єднань, які брали участь у Корсунь-Шевченківській операції, що постійно організовувались на базі Музею історії Корсунь-Шевченківської битви. Зокрема, у повоєнний час на корсунській землі зустрічались ветерани 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу, 41 гвардійської і а 202 стрілецьких Корсунських дивізій, 69 гвардійської та 94 стрілецьких Звенигородських дивізій, 155 танкової бригади 20 танкового корпусу, 34 танкової бригади 29 танкового корпусу, 8 гвардійської мінометної бригади РГК, 159 укріпленого району, зокрема 500 окремого кулеметно-артилерійського батальйону, та багато інших. За допомогою ветеранів було встановлено місце, де розміщувався штаб 27 армії та його управління в селах Журжинцях та Гуті Петровській, уточнено місце подвигу й загибелі командира 202 стрілецької Корсунської дивізії Ревенка.
Музей став значним методичним центром: за участю науковців створювались музеї в селах Корсунь-Шевченківського району та в районних центрах Черкаської області; певний внесок науковців музею, зокрема М. Д. Гупала, В.К. Харченка, А. І. Бахмута, О. В. Лазаренка, був і у створенні експозиції Українського музею історії Великої Вітчизняної війни.
Творчі здобутки колективу музею не залишились поза увагою керівництва республікою. У 1982 році, коли місту вручено орден Вітчизняної війни І ступеня, музей був нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР також нагороджені А. Г. Ніколенко, пізніше він отримав звання «Заслужений працівник культури України», П. Л. Стецик, Г. М. Шарова. Грамотою Президії Верховної Ради УРСР були нагороджені Г. І. Жирний, Л. І. Кочегура, Л. І. Побірченко, Н. М. Хіміченко. Звання «Заслужений працівник культури УРСР» удостоєні А. І. Бахмут та Л. А. Руденко.
8 лютого 1994 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, на базі реорганізованого Музею історії Корсунь-Шевченківської битви був створений Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник. Крім історичного музею та художньої галереї, до складу Заповідника увійшли на правах філіалу літературно-меморіальний музей І. С. Нечуя-Левицького в селищі міського типу Стеблеві та на правах науково-дослідного відділу меморіальний музей К. Г. Стеценка в селі Квітках. Домінуючу роль продовжує відігравати музей історії Корсунь-Шевченківської битви. За підрахунками, музей відвідало до 1 млн відвідувачів. Серед почесних гостей, зокрема, були учасники Корсунь-Шевченківської битви: тричі Герой Радянського Союзу льотчик І. М. Кожедуб, повний кавалер ордена Слави Герой Радянського Союзу І. Г Драченко, почесний громадянин міста Корсуня-Шевченківського Герой Радянського Союзу В. П. Лакатош, Герой Радянського Союзу С. Г Постєвой.
Експозиція музею історії Корсунь-Шевченківської битви проіснувала без значних змін майже 30 років. У 2005 році була завершена його реекспозиція, що тривала понад 5 років. Серед авторів експозиції — П. Л. Стецик, Л. Г. Овсієнко, Т. Ю. Полякова, А. І. Бахмут, Г. І. Давиденко, О. В. Ковтун. Пожертви на створення експозиції свого часу надали військовий аташе Чехії М. Мюк, редактор газети «День» Л. О. Івшина, голова Національної ради жінок України І. Є. Голубева, учасник Корсунь-Шевченківської битви, воїн мотополку СС «Германія» 5 танкової дивізії СС «Вікінг» Й. Крешер. Напевно, це перший музей в Україні, в експозиції якого події II Світової війни були подані з двох точок зору: радянської та німецької, показана спільність інтересів режимів СРСР і Німеччини наприкінці 30-х років XX ст., що суперечило принципам міжнародного права.
Основна мета, яку переслідували науковці при побудові експозиції, — це на засадах аналітично-критичного аналізу II Світової та Великої Вітчизняної воєн, у тому числі Корсунь-Шевченківської операції, показати війну на теренах України як безмірну трагедію всіх народів, що брали в ній участь; показати роль і місце солдата на війні; показати долю українців, які потрапили в полум’я війни. Реалізація цих завдань мала зробити музей історії Корсунь-Шевченківської битви Храмом Пам’яті всіх живих і полеглих. Можна вважати, що поставлена мета пройшла випробування часом, адже в музей, крім ветеранів Радянської армії, їх рідних, приїжджають учасники битви-ветерани Вермахту та СС, а також їх рідні. Саме на протиставленні позицій радянської та німецької сторони створилась можливість підняти на значно вищий щабель мужність і героїзм простого радянського солдата, який виніс на собі весь тягар війни. Тому невипадково рефреном експозиції є фотографії воїнів рядового та сержантського складу.
Для побудови якісно нової експозиції використано значну джерельну базу, насамперед матеріали Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації (місто Подольськ) та Інституту військової історії США (Вашингтон), де зберігаються архіви Вермахту та СС; особисті речі, спорядження, зброя, документи, фотографії, спогади ветеранів як з радянської, так і з німецької сторони тощо. Необхідно сказати, що в показі німецької сторони музей отримав значну допомогу і підтримку з боку дослідників військової історії Дугласа Неша (США) та Мартіна Богарта (Бельгія).
Позитивні рецензії на експозицію були отримані від доктора історичних наук, професора М. В. Коваля та науковців Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». Об’єктивне висвітлення історії Корсунь-Шевченківської операції дістало високу оцінку з боку колишнього начальника Інституту військової історії Міністерства оборони Російської Федерації О. А. Кольтюкова та науковців Національного університету оборони України.