Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.
- Автор: Чабан Анатолій, Степенькіна Парасковія
- Год: 2014
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2652-12-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.». Краткое содержание книги:
Книга ілюстрована.
Розрахована на широке коло читачів.
І хоч не вдалося повністю приховати переугруповання армії, німецьке командування було дезорієнтоване відносно головного удару військ 2 Українського фронту.
5 гвардійська танкова армія була зосереджена південно-східніше Баландиного і призначалася для розвитку успіху загальновійськових армій, але, щоб прискорити прорив німецької оборони 25 січня, з рубежу Коханівка, Бурти були введені в бій 20 і 29 танкові корпуси. Вночі, 25-26 січня, танкісти спільно з піхотинцями 26 стрілецького корпусу 53 армії вели бої в районі Оситняжки, Капітанівки, Тишківки.
27 січня 155 та 8 гвардійська танкові бригади 20 танкового корпусу раптовою нічною атакою звільнили Шполу. Одним із перших у місті з’явився на своїй бойовій машині один із найдосвідченіших танкістів 5 гвардійської танкової армії, командир танкової роти — гвардії старший лейтенант М. Г. Тарасов. Він знищив 4 гармати, а на залізничній станції Шпола підбив паровоз, у результаті чого був захоплений ешелон з військовим майном і спорядженням. За успішні дії, героїзм та відвагу під час оточення корсунь-шевченківського угруповання німецьких військ гвардії старшому лейтенанту М. П. Тарасову присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
До 10 години 27 січня Шпола була повністю очищена від німецьких військ. Для захисту міста від можливих контратак противника на його околицях зайняла оборону 7 гвардійська мотострілецька бригада.
Намагаючись ліквідувати прорив у смузі 2 Українського фронту, противник створив дві великі групи військ, перед якими було поставлене завдання зустрічними ударами з півночі та півдня і сходу Капітанівки, Тишківки в напрямку на Оситняжку зірвати наступ військ Червоної армії, відновити втрачені позиції. З цією метою північніше та західніше Пастерського та північніше Капітанівки були зосереджені частини 57, 167, 332 піхотних дивізій, мотополк «Германія» танкової дивізії СС «Вікінг»; у районі Листопадового, Златополя, Каменеватки — частини 11 та 14 танкових дивізій, перекинуті з кіровоградського напрямку, а також частини 3 танкової та 106 піхотної дивізій. Перша група мала близько 50 танків, друга — до 70.
27 січня німецькі війська нанесли удар по підрозділах Червоної армії в районі Тишківки, Капітанівки, перерізали комунікації 5 гвардійської танкової армії, порушили зв’язок штабу армії з 20 і 29 танковими корпусами та штабу 20 танкового корпусу з основними силами, чим поставили під загрозу зриву операцію на оточення корсунь-шевченківського угруповання.
До Звенигородки залишалося 35 кілометрів. Незважаючи на ситуацію, що склалася, 28 січня о 3 годині 30 хвилин танкова група 20 танкового корпусу в складі 155 танкової бригади (6 танків Т-34, 4 танки Т-70, 1 танк МК-3, 482-мм міномети, 1 трофейний танк «Пантера» і 70 осіб мотострілецького батальйону), 8 гвардійської танкової бригади (2 танки Т-34, 2 САУ-76) та 80 танкової бригади (6 танків Т-34, 3 танки Т-70) вийшли в напрямку Звенигородки. Зв’язок зі штабом армії підтримували по радіо, коли ж радіозв’язок перервався, командир 8 гвардійської танкової бригади гвардії полковник В. Ф. Орлов узяв на себе командування усіма бригадами. Об 11 годині розвідники досягли Звенигородки, об 11 годині 35 хвилин до Звенигородки зі сходу та південного сходу підійшла основна танкова група. У середині дня танкісти увійшли в місто.
З боку 1 Українського фронту до участі в оточенні німецьких військ залучалася 6 танкова армія. Танкісти мали завдання спільно з 40 армією прорвати оборону противника і розвивати наступ на Звенигородку. Для його виконання командування 6 танкової армії створило рухому групу у складі 233 танкової бригади, 1228 самохідно-артилерійського полку, мотострілецького батальйону і батареї винищувально-протитанкової артилерії, її очолив заступник командира 5 механізованого корпусу генерал-майор танкових військ М. І. Савельєв.
Оскільки на початку операції більший успіх мали війська 27 армії, було вирішено ввести в прорив танкову рухому групу в смузі цієї армії.
Увечері 26 січня група одержала завдання рухатися в напрямку Лисянки. О 12 годині 27 січня на ділянці 180 стрілецької дивізії 27 армії група перейшла в наступ. За день пройшла 12 кілометрів.
О 20 годині командування 5 механізованого корпусу 6 танкової армії одержало радіограму з повідомленням про те, що рухома група, обійшовши Лисянку зі сходу та заходу, почала штурм. О 22 годині танкісти оволоділи селищем.
По дорозі на Звенигородку, у районі Ризиного, Тихонівки, рухома група звільнила з оточення 136 стрілецьку дивізію, полк 167 стрілецької дивізії та 6 мотострілецьку бригаду. Стрілецькі частини приєдналися до 47 стрілецького корпусу, який перейшов у підпорядкування 6 танкової армії, 6 мотострілецька бригада разом з рухомою групою М. І. Савельева вирушила на Звенигородку.
Не зустрічаючи опору німецьких військ, танкісти 6 танкової армії 28 січня об 11 годині вийшли на північну та західну околиці Звенигородки. О 12 годині розвідники групи зустрілися з танкістами 5 гвардійської танкової армії 2 Українського фронту. Через кілька годин у місто ввійшли основні сили.
По-різному запам’яталась танкістам зустріч у Звенигородці. Механік-водій танка 233 танкової бригади старший сержант І. Г. Сокур згадував: «Ми рухалися центральною вулицею Звенигородки. Назустріч нам рухався танк, який ми не розпізнали й обстріляли. Він також відповів. З’ясувалося, що це танк Т-34 2 Українського фронту. Ми під’їхали впритул один до одного, вийшли з машин і обнялися, потім дістали свої запаси, трішки випили за зустріч і роз’їхалися». Старший сержант І. Г. Сокур у боях за Лисянку, Звенигородку, Товсті Роги гусеницями танка подавив дві протитанкові гармати з обслугами; екіпаж танка знищив станковий кулемет, самохідну гармату, 3 протитанкові гармати, 2 мінометні батареї, близько 60 солдатів і офіцерів противника. І. Г. Сокур був нагороджений медаллю «За відвагу».
У повоєнний час у центрі міста Звенигородки на честь зустрічі танкістів 1 і 2 Українських фронтів встановлений пам’ятник: на постаменті застигнув танк Т-34.
Для відновлення втрачених позицій в районі Тишківки — Капітанівки командування 2 Українського фронту залучало 18 танковий корпус 5 гвардійської танкової армії, стрілецькі дивізії 4 гвардійської та 53 армій, а також 5 гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус. Упродовж 27-29 січня там точилися жорстокі бої. Авіація противника групами по 15-20 літаків бомбила бойові порядки військ Червоної армії. 28 січня зафіксовано 120 літако-вильотів. Населені пункти по кілька разів переходили з рук в руки.
Зокрема, 28 січня 110 танкова бригада 18 танкового корпусу протягом п’яти годин відбивала безперервні контратаки противника, втративши 9 бойових машин, з 8 танками та незначною кількістю боєприпасів (8-10 штук на танк) опинилася у вогневому кільці. Командиру бригади вдалося до 22 години вивести танки з оточення. 29 січня 170 танкова бригада 18 танкового корпусу, одержавши підкріплення (22 танки «Валентайн»), розпочала наступ на Тишківку, до 13 години досягла південної околиці Писарівки, де відбивала танкові контратаки противника. Бригада знищила 16 німецьких танків, але й сама, залишилася з 7 бойовими машинами. 18 танковий корпус підтримували дивізії 26 стрілецького корпусу 53 армії та 94 стрілецька дивізія (з 28 січня 1944 року у складі 4 гвардійської армії). Однак недостатньо чітка взаємодія між танкістами і піхотинцями призводила до розрізнених дій.
Підрозділи 4 гвардійської армії стримували противника на лінії Ташлик, Сердюківка, західна околиця Капітанівки, Журавка, частиною сил намагаючись вийти в район Матусова.
5 гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус одержав завдання вийти в район Журавки, Турії, Капітанівки і вести наступ у напрямку Шполи, Топильної, Вільшани. Однак 27 січня кавалеристи безуспішно намагалися прорватися через Капітанівку, Тишківку. Вони опинилися в епіцентрі боїв.
У ніч з 27 на 28 січня 63 кавалерійська дивізія у пішому строю, подолавши опір німецьких військ, зайняла Тишківку. Першими в село увірвалися козаки 214 кавалерійського полку. Бій за центральну частину населеного пункту продовжувався до ранку. На світанку в село увійшов 220 кавалерійський полк, а близько 12 години — 223 полк.