Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.
- Автор: Чабан Анатолій, Степенькіна Парасковія
- Год: 2014
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2652-12-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.». Краткое содержание книги:
Книга ілюстрована.
Розрахована на широке коло читачів.
Противник силами мотопіхотного полку, до 25 танків, 4 самохідних гармат «Фердинанд» та шестиствольного міномета чинив шалений опір, намагаючись утримати Тишківку в своїх руках. Ціною величезних зусиль козакам 63 кавалерійського корпусу вдалося утриматися на зайнятих позиціях. У той же час 11 гвардійська кавалерійська дивізія, відбивши 8 сильних контратак противника, зайняла в’їзд у Капітанівку.
27 січня командування кавалерійського корпусу одержало наказ командуючого військами 2 Українського фронту генерала армії І. С. Конєва вивести кавалеристів з району бойових дій, передавши їх позиції стрілецьким частинам. Проте зробити це було неможливо. У ніч з 28 на 29 січня противник, пустивши вздовж Тишківки танки, відрізав ескадрони 63 кавалерійської дивізії від командних пунктів усіх трьох кавалерійських полків, був перерваний зв’язок командування дивізії з командуванням корпусу. У паніці 223 полк та артилерійські полки відступили, козаки 214 та 220 кавалерійських полків залишилися на зайнятих позиціях, відбиваючи численні контратаки німецьких військ. За дві доби 214 кавалерійський полк відбив 12 контратак, втратив убитими 20 осіб, пораненими 60.
Протягом 29 січня 11 гвардійська та 63 кавалерійські дивізії спільно з 18 танковим корпусом продовжували бої за Тишківку. У другій половині дня, відбивши дві контратаки танкових груп (6 і 13 танків) противника з району Юзефівки в напрямку Писарівки, закріпилися в Тишківці, з’єдналися з військами 26 стрілецького корпусу 53 армії, які вступили в західну частину села. Був створений коридор шириною 5 км, пройшовши через який 11 гвардійська кавалерійська дивізія до 17 години досягла Журавки, 63 кавалерійська дивізія вела бої в районі Юзефівки, 18 танковий корпус вийшов на західну околицю Тишківки.
Так закінчилася спроба німецьких військ зірвати плани командування Червоної армії на оточення і знищення корсунь-шевченківського угруповання.
Противник був відрізаний від основних сил. Однак у бойових порядках військ Червоної армії були розриви, через які оточені війська могли вийти або одержати допомогу. Постало завдання терміново створити суцільний внутрішній і зовнішній фронти оточення.
Для створення суцільного внутрішнього фронту залучалися війська 27 армії 1 Українського фронту, 4 гвардійської армії та 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу 2 Українського фронту.
30 січня з рубежу Журавка, Турія перейшли в наступ кавалеристи. 12 гвардійська кавалерійська дивізія зав’язала бої за Матусів, Сигнаївку, Надточаївку.
31 січня під час боїв за Надточаївку навідник станкового кулемета 47 гвардійського кавалерійського полку гвардії сержант О. І. Іринін на тачанці увірвався в бойові порядки противника і зі станкового кулемета знищив понад 100 солдатів. За відзнаку в Корсунь-Шевченківській операції йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Того ж дня під час бою за Сигнаївку відзначився командир гармати 43 гвардійського кавалерійського полку гвардії старший сержант В. О. Рижаков. Відважному артилеристу за героїзм і мужність під час Корсунь-Шевченківської операції було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У нагородному листі про його дії поблизу Сигнаївки сказано, що, повертаючись з розвідки, він виявив артбатарею противника, котра рухалась. Пропустивши головну колону, відкрив вогонь по її центру. У паніці обслуга батареї розбіглася. Але скоро артилеристи противника зрозуміли, що проти них діє лише один боєць, оточили його, намагаючись взяти живим. В. О. Рижаков відбивався до останнього патрона. Коли ж патрони закінчилися, продовжував знищувати противника гранатами, підпустивши його на близьку відстань. Товариші В. О. Рижакова, які прискакали на місце події, виявили навколо гармат трупи 27 солдатів і 2 офіцерів. З солдатів відважний артилерист взяв у полон.
31 січня кавалеристи 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу в районі Буртів з’єдналися з лівофланговими частинами 4 гвардійської армії. О 18 годині цього ж дня 214 кавалерійський полк 63 кавалерійської дивізії в районі Вільшани зустрівся з 21 стрілецьким полком 180 стрілецької дивізії 27 армії 1 Українського фронту. Замкнулося внутрішнє кільце оточення.
До 3 лютого війська 27 армії 1 Українського фронту, 4 гвардійської, 52 армій та 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу 2 Українського фронту створили суцільний фронт оточення.
У ході боїв за створення внутрішнього фронту оточення радянські війська ліквідували вільшанський вузол оборони противника.
У районі Вільшани, Вербівки перед фронтом 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу і 180 стрілецької дивізії діяли мотополки «Германія» і «Вестланд», мотобатальйон «Нарва», інші частини танкової дивізії СС «Вікінг», близько двох піхотних полків, бойова група 198 піхотної дивізії та залишки інших частин. Вільшанський вузол був зручний для організації оборони та виходу з оточення. З ходу його знищити підрозділи Червоної армії не змогли. Їх рух був зупинений організованою і вдало побудованою системою стрілецько-кулеметного та артилерійського вогню. Щоб оволодіти Вільшаною та Вербівкою, знадобилося 5 днів.
2 лютого після безуспішних триденних боїв командування 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу та 180 стрілецької дивізії прийняло рішення здійснити обхідний маневр.
11 гвардійська і 63 кавалерійська дивізії стримували противника південніше Вільшани, Вербівки. 12 гвардійська кавалерійська дивізія вночі обійшла Вільшану з південного сходу з метою нанесення удару на північний схід. 21 стрілецький полк 180 стрілецької дивізії обійшов село з півночі, 42 стрілецький полк діяв на підступах до Вільшани з боку Журавки, 86 стрілецький полк з боку Валяви, Квіток.
3 лютого розпочали наступ з’єднання 21 гвардійського стрілецького корпусу 4 гвардійської армії з Воронівки, що допомогло 11 гвардійській кавалерійській дивізії вийти на східну околицю Вербівки. Вільшанський гарнізон був відрізаний.
4-5 лютого у Вільшані точилися жорстокі вуличні бої. Кавалеристи і піхотинці штурмом брали майже кожен будинок. У цих боях загинув Герой Радянського Союзу командир взводу протитанкових рушниць 21 стрілецького полку 180 стрілецької дивізії лейтенант В. І. Захаров. Він зі своїми бронебійниками відбив у противника кам’яний будинок, знаходячись в якому, розстрілював німецьких солдатів впритул. Німці безперервно контратакували. Загинули всі бійці В. І. Захарова. Сам командир був поранений, але продовжував вести вогонь. Німецькі солдати оточили будинок. Лейтенант В. І. Захаров вибіг з нього, намагаючись гранатами прокласти собі шлях до своїх.
Куля противника влучила в нього, і він упав мертвий. Очевидицею цих подій була жінка, яка підносила боєприпаси.
Уночі житель Вільшани Андрій Гаврилович Самойленко переніс убитого у свою хату. Лейтенанта В. І. Захарова похоронили в центрі села. Нині одна з вулиць Вільшани носить його ім’я.
Ще 2 лютого 42 гвардійський кавалерійський полк 11 гвардійської кавалерійської дивізії перетнув річку Вільшанку і розпочав штурм цукрового заводу. Бої продовжувалися і 3-4 лютого. Лише 5 лютого німецький гарнізон, який захищав завод, був знищений.
У підвалі Вільшанського цукрового заводу козаки виявили понад 100 трупів місцевих жителів. Одна з розстріляних — І. Д. Крамаренко залишилась живою і розповіла кавалеристам про страшну трагедію.
З падінням вільшанського вузла оборони військам Червоної армії відкрився шлях на Валяву, Городище.
Так закінчився перший етап Корсунь-Шевченківської операції.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 лютого 1944 року 5 гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус, 110 танкова бригада 18 танкового корпусу, 8 гвардійська, 80 та 155 танкові бригади 20 танкового корпусу та 31, 32 танкові бригади 29 танкового корпусу 5 гвардійської танкової армії нагороджені орденами Червоного Прапора, 25 гвардійська стрілецька дивізія 53 армії, 31 стрілецька дивізія 4 гвардійської армії — орденами Богдана Хмельницького.