Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.
- Автор: Чабан Анатолій, Степенькіна Парасковія
- Год: 2014
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2652-12-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.». Краткое содержание книги:
Книга ілюстрована.
Розрахована на широке коло читачів.
Німецька оборона мала глибину 6-8 кілометрів, складалася з опорних пунктів і взаємозв’язаних вузлів оборони, була слабкою в інженерному відношенні, але спиралася на щільний автоматно-кулеметний та артилерійський вогонь.
На суміжних флангах 1 та 2 Українських фронтів знаходилось 27 стрілецьких дивізій та 2 укріплені райони, а також 3979 гармат і мінометів, 376 танків і самохідно-артилерійських установок. Середня чисельність стрілецької дивізії становила 4,7 тисяч осіб.
У резерві 1 Українського фронту в районі Білої Церкви знаходилась 2 танкова армія, у другій половині січня 1944 року розпочалось формування 6 танкової армії; у резерві 2 Українського фронту в районі Кіровограда знаходилась 5 гвардійська танкова армія, у районі Знам’янки — 5 гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус.
Співвідношення сил сторін на початок операції було таким: по піхоті — 1,7 : 1; по артилерії — 2,4 : 1; по танках і самохідно-артилерійських установках — 2,7 : 1 на користь Червоної армії.
Водночас у 4 гвардійській, 27, 52 арміях було лише 0,6 — 0. 8 комплектів основних боєприпасів. Війська 1 та 2 Українських фронтів мали 1 — 2 заправки автобензину, 1,5-7 заправок дизельного палива, дуже гостро відчувалась потреба в мінах.
Німецьке командування намагалось за всяку ціну утримати корсунь-шевченківський (звенигородсько-миронівський) виступ, оскільки він був найзручнішим для відновлення втрачених позицій в середній течії Дніпра. На ділянці Канів — Тинівка перед 1 Українським фронтом оборонялась 1 танкова армія, на ділянці Канів-Каніж перед 2 Українським фронтом — 8 польова армія. Це були боєздатні війська, які тривалий час знаходились на радянсько-німецькому фронті й мали великий досвід ведення бойових дій проти Червоної армії.
Загальний задум командування 1 (командуючий-генерал армії М. Ф. Ватутін) та 2 (командуючий-генерал армії І. С. Конєв) Українських фронтів у цілому відповідав директиві Ставки Верховного Головнокомандування від 12 січня 1944 року: з двох боків прорвати німецьку оборону і, наносячи зустрічні удари під основу виступу в напрямку Шполи-Звенигородки, через 3 дні після початку операції з’єднатися у Звенигородці, оточивши корсунь-шевченківське угруповання німецьких військ. Початок операції був призначений на 25 січня 1944 року.
Першими розпочали бойові дії війська 2 Українського фронту. Командування фронту планувало прорвати оборону противника в районі Вербівки, Красносілок на 19-кілометровій ділянці суміжними флангами 4 гвардійської (командуючий — генерал-лейтенант О. І. Рижов) та 53 (командуючий — генерал-лейтенант І. В. Галанін) армій і в смузі останньої ввести в прорив 5 гвардійську танкову армію. У першому ешелоні 4 гвардійської армії знаходились 5 та 7 гвардійські повітрянодесантні дивізії, 62 гвардійська стрілецька дивізія 20 гвардійського стрілецького корпусу та 31, 69 гвардійська, 375 стрілецькі дивізії 21 гвардійського стрілецького корпусу; у 53 армії — 25 гвардійська та 6 стрілецькі, 1 гвардійська повітрянодесантна дивізії 26 стрілецького корпусу, 14 і 66 гвардійські, 89 стрілецькі дивізії 75 стрілецького корпусу.
24 січня з метою проведення розвідки перейшли в наступ передові батальйони армій (по одному батальйону від кожної дивізії в 53 армії, по два — у 4 гвардійській армії). Раптова атака була успішною. У районі Буртів, Райментарівки війська 53 армії, переслідуючи противника, просунулись вперед на 2-3 кілометри. У смузі 4 гвардійської армії передові батальйони 31 та 69 гвардійської стрілецьких дивізій, зробивши по 6-8 проходів у дротяних та мінних загородженнях, перейшли в наступ, до 9 години 30 хвилин оволоділи Баландинем, а до 18 години 69 гвардійська стрілецька дивізія звільнила Коханівку. Під час бою за Коханівку командир гармати 438 винищувально-протитанкового артилерійського полку старшина А. Є. Харитонов підбив танк і 2 гармати противника, за що був нагороджений орденом Червоної Зірки. Використовуючи успіх 31 стрілецької дивізії, 5 гвардійська повітрянодесантна дивізія прорвала оборону противника і вийшла на околиці Калинівки та Радиванівки, а 62 гвардійська стрілецька дивізія оволоділа центральною частиною Вербівки.
У результаті силової розвідки війська 4 гвардійської армії просунулись вперед на 2-5 кілометрів, зайняли 3 населені пункти.
Отже, на ділянці 2 Українського фронту війська 4 гвардійської і 53 армій прорвали тактичну оборону противника.
25 січня о 7 годині 45 хвилин після 10-хвилинної артпідготовки перейшли в наступ головні сили обох армій. До 10 години ранку на ділянці 53 армії була прорвана головна смуга оборони противника, однак розвивати наступ у високому темпі армія не змогла через сильний опір противника, особливо в Оситняжці та західніше Райментарівки. Найбільшого успіху досягли дивізії 26 стрілецького корпусу, які просунулися за добу на 10 кілометрів.
Протягом доби війська 4 гвардійської та 53 армій оволоділи Оситняжкою, Писарівкою, Тишківкою, Буртами. До ранку 26 січня у смузі 2 Українського фронту були створені сприятливі умови для переслідування противника.
З боку 1 Українського фронту завдання по прориву оборони німецьких військ виконували лівофлангові підрозділи 40 армії (командуючий — генерал-полковник П. Ф. Жмаченко) 359 і 167 (без 465 полку) стрілецькі дивізії 47 стрілецького корпусу та 58 і 133 стрілецькі дивізії 104 стрілецького корпусу, правофлангові підрозділи 27 армії (командуючий — генерал-полковник С. Г. Трофименко) — 180 та 337 стрілецькі дивізії, частина сил 159 укріпленого району, а також тільки-но сформована 6 танкова армія (командуючий — генерал-лейтенант танкових військ А. П Кравченко).
Командування фронту прийняло рішення прорвати оборону противника на 27-кілометровій ділянці фронту між Тинівкою і Ківшуватим: 40 армія — на ділянці Тинівка, Косяківка (ширина 17 км), 27 армія — на ділянці Косяківка, Ківшувате (10 кілометрів). Ударне угруповання 40 армії з 6 танковою армією мало завдання після прориву оборони противника — наступати в напрямку Звенигородки на з’єднання з військами 2 Українського фронту, 27 армія — на Богуслав і Корсунь.
Зранку 26 січня після 35-хвилинної артилерійської підготовки війська 1 Українського фронту перейшли в наступ.
На ділянці прориву противник чинив відчайдушний опір, особливо жорстокий у смузі 40 армії. Лівофланговим підрозділам армії 26 січня вдалося просунутися вперед лише на 2-3 кілометри. Крім того, німецькі війська намагалися атакувати правофлангові частини 40 армії в районі Охматова.
Більшого успіху досягла 27 армія. Її 180 стрілецька дивізія просунулася вперед на 6-7 кілометрів, оволоділа Косяківкою, Кучківкою, Антонівкою, 337 стрілецька дивізія — на 6-10 кілометрів, оволоділа Софіївкою, Закутинцями, вела бої за Бране Поле. 27-28 січня правофлангові підрозділи 27 армії, не зустрічаючи сильного опору, просунулися вперед на 22-36 кілометрів, звільнили близько 30 населених пунктів, у тому числі міста Богуслав, кілька сіл Корсунського району (Сидорівка, Миколаївка, Комарівка).
Коли оборона противника на ділянках обох фронтів була прорвана, війська приступили до виконання нового завдання — оточення угруповання німецьких військ. На цьому етапі операції головна роль відводилася танковим арміям. З боку 2 Українського фронту це завдання виконувала 5 гвардійська танкова армія (командуючий — генерал-полковник П. О. Ротмістров).
За короткий час 5 гвардійська танкова армія була перекинута з-під Кіровограда на ділянку головного удару. Щоб приховати від німецького командування справжню мету переугруповання армії, було вирішено імітувати зосередження східніше Кіровограда великої групи танків. Для цього сапери виготовили 126 макетів танків і 36 макетів артилерійських гармат, створили 5 районів удаваного зосередження великих танкових з’єднань і артилерії, були розроблені тексти фальшивих наказів і бойових донесень, які передавалися по радіо; у районах імітації зосередження працювали тягачі зі знятими глушниками. Передислокація 5 гвардійської танкової армії в новий район відбувалася вночі, за 20-30 кілометрів від передової, з використанням світломаскування та артилерійського вогню на шляху бойових машин.