Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.

У приймальні генерала М. Ф. Ватутіна А. П. Савельєв познайомився з іншими членами групи: старшим інструктором Політуправління 1 Українського фронту лейтенантом А. В. Смирновим, на якого були покладені обов’язки перекладача, та музикантом фронтового оркестру рядовим О. Р. Кузнєцовим — сурмачем-сигналістом. Аркадію Прохоровичу вручили два пакети з текстами ультиматуму російською та німецькою мовами, і після детального інструктажу парламентери приступили до виконання завдання. До місця призначення, у село Хирівку, прибули 8 лютого [13]. Швидко обстежили місцевість, вибрали маршрут. О 15 годині прозвучав сигнал «Увага!» і парламентери з розгорнутим білим прапором рушили в розташування ворога. Підполковник А. П. Савельєв йшов по середині, праворуч — рядовий О. Р. Кузнецов з трубою, ліворуч — А. В. Смирнов з білим прапором. До німецьких окопів було близько кілометра. Водночас через окопні звукові станції і по радіо на хвилях німецьких штабних радіостанцій звучала інформація про перехід лінії фронту парламентерами. Та, незважаючи на це, парламентери кілька разів були обстріляні німецькими кулеметниками та снайперами [11, 218].

«Почуття страху не було, — згадував Аркадій Прохорович. — Ми дещо запізнювалися по часу і всі наші думки були спрямовані на якнайшвидше виконання завдання» [15,11]. Парламентерів зустріли солдати з автоматами, зав’язали їм очі і відвели в штаб, який знаходився в двоповерховому будинку [13], вірогідно, у Стеблеві. Там знаходились два старші німецькі офіцери. Один з них — підполковник Фукке, командуючий артилерією 42 армійського корпусу, якому підполковник А. П. Савельєв вручив пакет з текстом ультиматуму. Крізь зачинені двері було чути, як він голосно читав комусь по телефону текст ультиматуму. Згодом підполковник повідомив парламентерів про те, що відповідь буде дана, згідно з умовами ультиматуму, 9 лютого [10]. Свою місію парламентери виконали. Їх відвезли до лінії фронту і наказали, не озираючись, іти до своїх. Що вони відчували в ті хвилини — відомо тільки їм. Адже, незважаючи на те, що парламентери є особи недоторкані, про що записано в міжнародній Гаазькій конвенції, яку підписала і Німеччина, історії відомі випадки вбивств парламентерів під час виконання дипломатичних місій. Так сталося в ході Будапештської операції. Тяжке поранення одержав парламентер у Берліні. І цей список можна продовжувати. Однак, незважаючи на небезпеку, завдання було виконано успішно. Пізніше парламентерам стало відомо, що коли Гітлер дізнався про прибуття парламентерів і умови капітуляції, то зробив спробу затримати їх, віддавши відповідне розпорядження [14]. Проте було вже пізно. Парламентери дісталися до своїх окопів. На передньому командному пункті 27 армії їх радісно зустріли полковник Р.Є. Булдович, член Військової ради армії, та інші офіцери. Аркадій Прохорович помітив, що у Романа Єлисейовича були вологими від хвилювання очі. Лише через 25 років, під час зустрічі в Києві, він признався А. П. Савельєву, що всі офіцери на командному пункті, і він у тому числі, вважали, що парламентери йшли на вірну загибель [16, 94]. Вони бачили, як німці обстріляли парламентерів, як їм довелося залягти і маневрувати під вогнем, і дуже хвилювалися.

Після виконання завдання командуючий 1 Українським фронтом генерал армії М.Ф. Ватутін наказав підполковнику А.П. Савельєву і лейтенанту А.В. Смирнову затриматися на добу в розташуванні військ 27 армії, щоб взяти участь у зустрічі з представниками німецького командування, якщо вони приймуть умови ультиматуму. 9 лютого 1944 року до 12 години радянське командування чекало німецьких представників, однак вони не прибули. Стало зрозуміло, що німецька сторона ультиматум відхилила [9, 23]. Війська Червоної армії відновили бойові дії. 17 лютого Корсунь-Шевченківська операція закінчилась.

Командування Червоної армії дало високу оцінку вмілим і правильним діям парламентерів. За успішно виконане завдання підполковник А. П. Савельєв був нагороджений орденом Червоного Прапора, лейтенант А. В. Смирнов — орденом Вітчизняної війни І ступеня, рядовий О. Р. Кузнецов — орденом Вітчизняної війни І ступеня [3].

Після Корсунь-Шевченківської операції і до кінця II Світової війни підполковник А. П. Савельєв виконував обов’язки начальника відділення авіарозвідки у розвідуправлінні 1 Українського фронту. Службу в армії продовжував і в післявоєнний час. Завдяки високим професійним здібностям займав генеральську посаду. Був начальником розвідки Бакинського округу протиповітряної оборони та заступником начальника штабу округу по розвідці. Вже були підготовлені документи для подання на присвоєння йому звання генерал-майора. Та в лютому 1956 року за станом здоров’я Аркадій Прохорович у званні полковника змушений був звільнитися в запас. Після тяжкої хвороби ще 12 років працював у системі цивільної оборони у місті Воронежі [6, 9]. З’явився час, щоб зайнятися улюбленою справою — малюванням. Малювати Аркадій Прохорович любив з дитинства. У сімейному архіві зберігаються його замальовки ще 1930-х років. Однак повернутися до улюбленої справи колишній льотчик і розвідник зміг, звільнившись у запас. У 1958 році закінчив курси художників-любителів при студії військових художників імені М. Б. Грекова в Москві [2]. Працював багато і натхненно. У творчості черпав сили, оптимізм, радість. 25 листопада 1986 року в місті Хімки Московської області, куди Савельєви переїхали у 1980 році, відбулася його персональна виставка. Навіть будучи тяжко хворим, продовжував малювати. Неодноразово нагороджувався почесними грамотами і дипломами за досягнення в образотворчому мистецтві.