Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
Перед самим сходом сонця із долини випорхнула зграйка білих крилатих чоловічків і з мелодійним шелестом пронеслася над нашими Небесі. То із досвітніх снів сільських немовлят вилітали крихітні ангелята — маленьким діткам завше снять такі ж маленькі ангелочки.
Богонько випустив із святої світлиці сонце, а далі вийшов й собі на Небесний двір. Благородним, всепрощаючим і водночас зірко-газдівським оком обдивився земні простори й зупинив погляд на наших Небесі. По рясному теплому весняному дощу земля пахла Богонькові любо і бентежно, як матері пахне дитина-первісток після купання. Тут, на Небесі, все було тихо і спокійно. І тоді Всевишній, погладивши білу бороду, умиротворено сказав:
— Но, раз на Небесі спокійно, то я спокійний за всю Землю.
Починався ще один Божий день!..
— Слухай, цуцлику повчанський,[64] чи пам’ятаєш, як ти мене п’яний учора обзивав усіляко? — питає, спопеляючи нищівним поглядом Соломона, баба Фіскарошка.
— Якшто був п’яний, то, видати, був дурний, — миролюбиво відповідає Соломон, зручно вмощуючись біля печі.
— Дурний?!! — аж захлинулася злістю Фіскарошка. — Якшто був дурний, то чого не скочив топитися у колодязь?!!
— О, золота Марько, то я вже не настільки дурний, авби топитися у студеній воді. Ти знаєш, што мене й без того ревматизм мучить, а так ще міг більше простудитися. То мали би’сьте потому мороку хоронити простуженого чоловіка… та ще й з великою температурою…
— Но та тогди треба було повіситися! — їдко просичала Фіскарошка.
— А, цукрена моя, якшто чоловік через свою дурість повіситься, то для нього вже не буде полноцінної жизни, — почухався за потилицю Соломон й смачно позіхнув. — І прошу тебе: не соли мені зрана душу, бо я не якийсь там гаркоголік!..
— О, ти не алкоголік! То просто всі алкоголіки, як браття-близнеці, похожі на тебе! — гаркнула баба.
Дід нарешті, як курка у гнізді, вмостився на своєму звичному місці біля печі, відчув себе певніше, комфортно і глибокодумно почав ректи:
— Перебач, моє медовоє потятко, але ти просто не розумієш моєї… якби тобі м’якше уповісти… не понімаєш моєї тонкої душі. Я много не п’ю! Сама знаєш: я п’ю лем сто грамів. Айбо коли уп’ю сто грамів, нараз стаю другим чоловіком. А тот другий чоловік, безсовісний, стає свинею. А та свиня уже не знає міри і п’є, як корова… а деколи ще й більше! — ледь не заплакав Соломон.
— Ой то, Мішку недороблений, не душа! То не твоя душа! — заперечливо похитала головою Фіскарошка.
— А што, як не душа, рибко солодка?
— То твоя гертанка! Она у тебе вічно дірява, як государственна казна — без криші і без дна!
— А може… може… я п’ю із горя, — дався в останню атаку Соломон. — Може, я п’ю, бо із дурного розуму женився і всю жизнь був нещасливий.
Слова вірного мужа подіяли на Фіскарошку, як віхоть палаючої соломи, підсунутий бикові під хвіст. Вона аж підскочила, далі завертілась, як дзига, шукаючи якоїсь ломаки…
— Ах ти, лепавий[65] борсуче! Ти зо мною був нещасливий?! Ану ж лем де віник авать кочерга? О, я тебе зроблю тепер щасливим! Ти у мене будеш таким щасливим, що без драбини на небеса вискочиш! — грозила Фіскарошка Соломонові.
І вже було схопилася за друшляк, аби, вгамселивши коханого мужа по голові, зробити його щасливим, як несподівано скрикнули двері, далі злякано заверещало відро — і до хати увійшла сваха Піпондячка на прізвисько Принцеса Едінбурзька. У цю ранню годину вона вже верталася із мукачівського базару, куди носила на продаж яйця.
— Но та як, свашко, побазарували? — запитала після привітання Фіскарошка маслакувату й худющу, як суповий набір, її величність Едінбурзьку.
— Е, кумочко, тепер не базар, а єдні мириги-нерви, — якось безнадійно махнула рукою наша сваха.
продекламувала її величності Едінбурзькій Фіскарошка черговий поетичний шедевр власного посолу.
І тут же, посадивши ранню гостю коло діда, почала вкотре розповідати, як вона із кумою Гітлєркою вигідно торгувала якоїсь зими домашнім вином.
І хоч я уже сотні разів чув цю історію, притьмом схоплююся з ліжка і розвішую, як простирадла, вуха. Хай простить мені читач, якщо зловживаю його терпінням, але вважаю святим обов’язком протокольно передати історію Фіскарошчиного і Гітлєрчиного бізнесу із домашнім вином. Як на мою думку, цей економічно-фінансовий феномен може стати класичним прикладом і поштовхом для бурхливого розвитку нашої новітньої національної економіки. Отже, передаю дослівно.
64
Цуцлик, цуцлик повчанський — незлоблива лайка
65
Лепавий — брудний