Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя

І така божественна тиша єднала різдвяне небо і землю, що, виділося, торкнешся її легенько перстом і вона — свята тиша ця — із переляку скрикне і розіб’ється-розсиплеться мільярдами друзок-іскринок інію і білим мовчанням затопить усі простори земні.

І молодому Штефанові здалося, що це біле диво, у якому він прокинувся — не просто природне диво, а провидіння, знак Долі, що він іде шляхом Істини. Вмить радістю вибухнули його груди і навперегінці із веселим криком Штефан полетів у долину, з якої починався і на півсвіту тягнувся загадковий комуністичний рай.

— Браток, ти би краще додому повернувся, — порадив Штефанові молодий прикордонник-українець, коли стрийко вийшов на охоронця.

Але Штефан не те, що би послухався, а навіть образився: він стоїть біля воріт Едему, а йому показують дорогу назад, до пекла! І ось на цих словах стрийко умовк. Проте всі достеменно знали, яким пеклом обернувся для нього сподіваний рай: Львівська буцигарня, далі безконечна дорога у сибірські концтабори, золоті копальні на Колимі… Звідси його і ще кількох закарпатських доходяг-скелетів відкопали серед війни і відправили у Бузулук, де формувався корпус генерала Людвіга Свободи.

Із війни Штефан вернувся весь осяяний орденами і медалями та відірваною по лікоть правою рукою. І, головне, — приїхав із тою ж фанатичною вірою у комуністичне месіанство. Дуже швидко оженившись, покинув родину і почав із однодумцями твердо і настійно клепати нове життя, що мало привести закарпатців до незрозумілого їм світлого майбутнього. Проте сталося навпаки — нове життя привело самого Штефана до його минулого — знову у сталінські концтабори.

…Це сталося на сільських зборах, де йшла гаряча агітація за створення в селі колгоспу.

Штефан сидів серед уповноважених у президії під портретом нянька Сталіна і вів засідання. Невеликий сільський клуб роївся, гудів, свистів — одні хотіли в колгосп, інші — зарікалися не вступати у жебрачу банду. Серед розпалу пристрастей стрийко встав, хотів луснути по столу, але якось невдало розмахнувся і культею — напіввідірваною рукою — зачепив над собою портрет Сталіна. Вождь зірвався зі стіни, луснувся об підлогу і бризками розлетілося скло… Вмить все стихло! Скам’янілі очі натовпу застигли на розбитому портреті. Сталін спершу невдоволено поморщив чоло, а потім таємниче посміхнувся під свої прокурені руді вуса і загадково помахав пальцем…

Наступної ночі до обійстя Попелюків — родинного гнізда дружини стрийка — під’їхав «чорний ворон» і Штефан безслідно зник. А повернувся аж через п’ять років, коли, царствічко йому небесноє, золотий Микита Хрущов копнув у гузицю злодія Берію і одправив його у пекло гарячу смолу жерти. А з концтаборів випустив на волю мільйони невинних людей!