Крига. Частини І–ІІ

— Ну й?

— А пам’ятаєте, що ви казали про Царство Криги? «Так, так. Ні, ні».

— Це скоріше передчуття… Крига… Люті живуть у світі двозначної логіки. Тобто — якщо живуть.

— Ви це вивчаєте?

— Математика, логіка, ну, так, вивчав.

— Тож ви мені самі скажете, чи можна це розглядати як свого роду доказ.

— Що?

— Світло, — він сів, відновлюючи симетрію. — Я почав цим цікавитися після перших дослідів зі спалювання сполук тунґетиту. Чим, властиво, є тьмітло? Темрява — це відсутність світла — як темрява може в и п е р т и світло? Як вона може відкидати тіні, які є світлом?

— Забавка для салонних спіритів.

— І це теж. А однак…

Поклалося цівку на столик. Вона котилася між келишками.

— Ви вірите в такі речі, докторе? Ворожіння, ясновидіння, викликування духів? Тут, у Європі, цим і далі захоплюються теософи, розенкройцери, гностики, окультисти від Рудольфа Штайнера, зрештою, ви бачили, як розважається княжна, — бачили?

Він потер кістлявого носа, вперше виказуючи сум’яття.

— Не плутайте мене з Едісоном, я не конструював телефону для розмов із покійними. Мене називають Чарівником, Wizard, оскільки неуків легко засліпити, але з дитинства я був людиною науки. Людиною науки, яка розуміє, як багато явищ наука ще не осягнула. Коли я гостював у Королівському Товаристві в Лондоні, я мав нагоду ознайомитися із доказами передачі думок. Лорд Релей показав мені фотографії ектоплазми, що матеріалізується. Дружина сера Вільяма Крукса здивувала мене обізнаністю у мистецтві левітації. А багато корисного натхнення я запозичив із розмов із Свамі Вівеканандою про ведичну космогонію.

… Я не знаю усіх властивостей тьмітла. Що б там не було, я не займаюся тим, чого не можу побачити, виміряти, описати. Це, — він вказав на інтерферограф, — простий прилад, що складається зі скелець, двох перегородок із прорізами й фільтра. Інтерференція світла є доказом, що світло являє собою хвилю, — що воно є хвилею, було очевидно з часів Максвелла, після дослідів Юнґа. Водночас, очевидно, що світло складається з окремих молекул, що мчаться уперед із певною енерґією. У тисяча вісімсот дев’яносто шостому, коли справжній фурор зробили тіньографи Вільгельма Рентґена, я особисто провів багато експериментів, під час яких струмені часток світла вдаряли в тонкий диск, надаючи йому свого імпульсу. Через кілька років згодом цю проблему представив у квантовій теорії доктор Айнштайн. Немає, отож, сумнівів у тому, що на цьому найбільш базовому рівні реальности існує суперечність: світло водночас є і не є хвилями, є і не є молекулами. Якби воно було тільки молекулами, то ми б побачили в інтерферографі дві яскраві плями — місця, де промені проходять через дві щілини. Але, позаяк світло є також хвилями, вони інтерферують і накладаються одна на одну; там, де амплітуди додаються, воно світліше, а там — хоча для цього ефекту немає задовільного пояснення, — де вони нівелюються, ви маєте розриви лінії. Lichtquant у тому самому місці є, а водночас і нема, той само Lichtteilchen є і тут, і там. Хіба це логіка Арістотеля? Це заперечення логіки Арістотеля! А ми ж бачимо це на власні очі.