Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

Таким чином, можна припустити, що разом із притягненням П. Болбочана до судової відповідальності було розпочато чергову кампанію по його дискредитації як можливого політичного діяча, який нібито прагнув змінити існуючу владу в Україні.

Разом з тим, обговорюючи з державним інспектором М. Гавришком та діючим командиром В. Сальським можливість прийняти посаду командувача Запорізької групи, П. Болбочан не приховував свого незадоволення урядом Б. Мартоса, який, на його думку, «нічим не різнився від московських більшовиків». Як уже було сказано, у праці С. Цапа детально зображено перебіг подій у період між наказами М. Гавришка та арештом П. Болбочана. Відвідавши запорізькі частини, які дислокувались у районі бойових дій з Червоною армією, П. Болбочан ще більш гостро критикує конформізм уряду та його готовність до компромісу з більшовиками. «До уряду мають прийти нові практичні будівничі, бо соціалісти до кінця свого життя будуть співати по старому, — наголошує він на згаданій вище зустрічі, - для них, не забувайте, ріднішим братом є скорше Ленін чи Раковський, ніж ми, борці за незалежність держави». Він, за словами С. Цапа, недвозначно висловлюється за «тимчасову військову диктатуру, оперту на патріотизмові, знанні, а не авантюризмові, досвіді, законі, честі й силі» (Док. № 64). Однак критика П. Болбочаном діяльності уряду і його міркування про сильну владу ніде не переходили в якусь конкретну програму дій, спрямовану на усунення Директорії від влади.

У розмові з М. Гавришком та В. Сальським П. Болбочан високо оцінив запорожців — як найбільш дисципліновану та боєздатну військову частину Армії УНР, від якої «залежить майбутнє України, яку ще можна буде врятувати від москалів всіх відтінків та поляків». Скоріше за все, відвідання фронту, переконаність у відданості йому запорожців та надія на можливе покращення ситуації за допомогою більш дієвого уряду і вплинули на рішення П. Болбочана прийняти групу під своє командування. Він говорить В. Сальському, що прийняв рішення, і просить його передати йому командування. У свою чергу, як стверджує сотник С. Цап, В. Сальський визнав слушність позиції П. Болбочана щодо уряду Б. Мартоса й погодився негайно скласти свої повноваження, якщо буде наказ Головного отамана. Висловлюючи сумнів щодо можливості прийняття С. Петлюрою такого рішення, П. Болбочан запропонував В. Сальському негайно здати командування Запорізькою групою і прийняти на себе обов’язки начальника штабу, але той, за словами С. Цапа, відмовився особисто прийняти таке рішення і наполягав на необхідності зачекати відповіді Головного отамана (Док. № 64).