Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Може, за те, що я говорив і передбачав, що після повстання буде анархія, і вимагав організованості, а не соціялістичної демагогії, і не боявся це ИМу вічі казати? Може, за те, що я, коли був у Києві у грудні 1918 р., відверто сказав Вам, що своїми силами не зможу утримати Лівобережну Україну, а вимагав для цього хоч 4 полки галичан, нарешті, хоч щонебудь просив. Цю допомогу ви обіцяли через два тижні, а деякі частини негайно. Я сподівався, що допомога буде дійсно надіслана, і чекав її, та пройшов майже місяць, допомоги не було, а події розвивалися швидким темпом. Мої люди вибились з сил, не могли на ногах триматися від безперестанних боїв, а також і морально були підірвані.
А може, за те я заарештований, що один раз дав зрозуміти, що ті нові люди, котрі засіли в Генеральному Штабі, по більшості фендрики, а не фахівці, а такі як [Василь] Тютюнник — то просто інтриган і головно нечесний чоловік, бо якби він був чоловік чесний, то будучи молодим старшиною, мало знаючи військову справу, та ще старшина не Генштабу, а він став всім заправляти і все не на користь Україні, а на користь своєї душевної (дешевої. — Ред.) натури, за нього самі за себе кажуть його розпорядження в Полтаві…
Що всі ви робили? Може, скажете, організували в тилу армії? Ні, ви не тільки самі не організували армії, а руйнували армію, руйнували дисципліну. Мало того, старалися паралізувати діяльність моїх Запорозьких частин і всякими способами провокували моє чесне ім'я в Києві і скрізь… Може, за те я заарештований, що, коли я побачив, що Київ не хоче вислухати мене і відмахнувся від мене, як від назойливої мухи в той час, [коли] я підкреслював страшну небезпеку повстання для України, вимагав кинути балачки і провадити діло?
Я знаю, що Києву (Директорії. — Ред.) це було не по нутру. Знаю, що всі зі мною згоджувалися про тверду владу, але боялися відверто про це сказати, окрім Січових Стрільців, але їх тоді теж не слухали, бо, бачите, це буде проти демократичних і розгнузданих принципів, бо, бачите, це всіх діячів може скомпрометувати в очах народу і вони, бідні, можуть свої посади загубити, — а ще проще, діячі наші, може, просто нездатні керувати і діло робити, а тільки [можуть] балачками займатися…
В останній час перед здачею Полтави, коли я побачив, що мої частини абсолютно вже не здатні, я відверто сказав в докладі Петлюрі, що без допомоги Антанти України вже ми не спасемо, а одночасно пропонував організувати армію дійсну, а не в такім напрямку, як пропонували Осецький, [Василь] Тютюнник і К°!
Скажіть, будь ласка, що ви зробили доброго для України за весь час? Скажіть, чи було хоч одне ваше розпорядження з самого початку повстання проти Гетьмана, котре мало би метою організувати армію, а не популяризацію ваших особистих імен і не руйнувало б армію, з чим я боровся увесь час?
Скажіть, прошу вас, щиро, чи задумувалися ви над тим, що Україна пропадає і що зараз треба зробити, аби спасти її? Ви видали деклярацію, може, цим ви спасли Україну?
Бідна Україна, ми боремося з більшовиками, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ними, а український новоповсталий уряд йде назустріч більшовизмові і більшовикам! Ви не хочете уявити, що це для України кошмар!
Мене весь час провокували, що я реакціонер, контрреволюціонер, зрадник і всяка така штука, але ніхто з цих добродіїв не задається питанням, що я військовий чоловік, та ніхто не захоче відповісти мені, що накажете робити [мені] у той час, коли вся країна на військовім стані. Якої лінії триматися?
Мене обвинувачували, що я розганяв селянський з'їзд, — де, скажіть?
Мене обвинувачували в погромах, протижидівських тенденціях, прохаю Вас, добродії "влади", укажіть мені зараз такі і такі средства, котрими абсолютно можна було би переродити українця в його відношенню до жидів… У мене сили не було відповідати за всіх українців, але погромів [я] все-таки не допустив!
Давно я почував, що проти мене Київ щось затіває, але останній час я рішив їхати до Києва, виявити становище і просити звільнити мене з посади, о чім просив по дроту отамана Петлюру ще з Полтави, але він не захотів вислухати мій доклад до кінця.
22 січня 1919 р. я мав їхати до Києва, а о 5 годині ранку 25.1. я був арештований Волохом, який грав [у] дудку з [Василем] Тютюнником, Вірком, Осецьким і К°. Після арешту я не хотів кровопролиття і не дозволив 1-й дивізії йти на Волоха, не хотілося губити людей, бо діло й так було загублено. Всі мої пляни по організації, над котрими я працював зі старшинами Генерального Штабу, дійсно відповідаючими своєму призначенню як фахівців, ВСІ ці пляни зруйновані, і все паде на нуль…