Балтазар прибуває в понеділок
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Йосип Фельдштейн
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Балтазар прибуває в понеділок». Краткое содержание книги:
столу, гуляв по кімнаті, оглядав вулицю, якою тули ії сюди снували люди,, потім повертався за письмовий стіл і знову продовжував роботу.
Так минуло дві години. Він нічого не знайшов такого, що хоч трохи виправдувало б його зусилля. Він майже переконався, що й цього разу його спроба, як і попередні, закінчиться повною невдачею.
«Даремно я гублю час!» — подумав він, підносячи до рота чашку, у якій, крім гущі, не було жодної краплі кави. Він зварив ще одну чашку, потім знову нахилився над чистенькими сторінками Ларусса. Та незабаром, розглядаючи сторінку вісімсот сімдесят шосту, він помітив, що літера N у слові RАРRОСНЕМЕNТ нібито проколота дуже тонкою голкою, що можна побачити лише при збільшенні. Серце його забилося швидше, бо він зрозумів, що йде вірним шляхом.
На аркуші паперу він записав літеру N і перегорнув аркуш у словнику. З другого боку не була ніякого проколу. Та на наступному літера О у слові RАУОNNАGЕ була теж проколота. Вік виписав на аркуш і цю літеру. Тепер він дійсно не мав уже сумніву, що йде вірним шляхом. Продовжуючи, він помітив ще й інші літери, проколоті тонкою голкою. Коли дійшов кінця кропіткої і втомлюючої праці, па папері, куди він виписував проколоті літери, прочитав таке:
НОРА СОЛКАНУ, ОНОМАСТІЧІ, ДВАДЦЯТЬ СІМ, ПАРАСКІВ ПЕНДЕЛЯНУ, БУЛЬВАР РОНДЕЛУЛУЙ, ШІСТЬ.
Дуку прочитав раз, і вдруге, і втретє імена, прізвища та адреси. Пояснення, судячи з усього, повинне бути таким; Ларусс належав шпигунові, що недавно прибув до Румунії із завданням зв’язатися з агентами в середині країни. З цією метою він помітив у Ларуссі, користуючись уже відомим читачам методом, адреси Нори Солкану й Парасківа Пенделяну.
Дуку набрав номер Богданового телефону. Він застав його вдома.
— Чи ти не спав, мій хлопчику?
— Чого мені спати? Я лише прийшов додому, стомлений і смертельно голодний. Чи тітка Сабіна нічого немає для такого ненажери, як я?
— Я не вдома, хлопчику, а на роботі. Я вивчав Ларусса.
— І щось знайшов?
— Сам побачиш, а зараз прийми душ, ковтни щось швиденько, бери ноги на плечі і гайда на вулицю Ономастічі, двадцять сім. Там живе якась Нора Солкану. Взнай про неї все, що можна.
— Нора Солкану! Записав. Ти будеш на роботі?
— Якщо ти мене тут не знайдеш, то це означатиме, що трапилося щось надзвичайне і я повинен був поїхати. Між іншим, тоді тобі повідомлять. Що ти зробив? Узнав щось про Матильду Григоріу?
— Все розкажу. В усякому разі, не сидів склавши руки.
Ледве встиг покласти трубку, як знову задзвонив телефон. Дуку підняв трубку. Це був полковник Рареш.
— Менеїле!
— Слухаю, товаришу полковник.
— Зайдіть до мене на кілька хвилин.
Через дві хвилини Дуку був уже в кабінеті полковника. Той був блідий і здавався трохи стомленим.
— Недобре себе почуваете, товаришу полковник?
— У мене таке враження, що я захворів на грип. Знаєте, чому я вас покликав? Це стосується… таємниці номер один, як ви її охрестили. Це тривало довгенько…
— А ви дізнались про неї що-небудь?
— Так. Здається, в даний момент таємниця номер один стосується оборони країни.
— Інакше кажучи, таємниця військового характеру?
— Точно!.. Ми можемо виробляти танки, набагато кращі від усіх танків, які знаходяться на озброєнні армій світу.
Мимоволі Дуку захоплено свиснув.
— Неймовірно, товаришу полковник!
— Крім того, цей танк може діяти і на місцевості, підданій ядерному бомбардуванню.
— Приголомшливо!
— Так що коли ваша теорія правильна, то Великий Балтазар прибув сюди, щоб дістати креслення нового танка.
— Надзвичайний танк! — Дуку відчув потребу підсумувати усе, що почув від свого начальника. Потім додав: — У такому разі все дуже добре, ми знатимемо, де сконцентрувати свої сили, де чекати Балтазара.
— Якщо він уже не почав діяти.
— В першу чергу ми не повинні спускати очей з винахідника. Без сумніву, Балтазар намагатиметься так чи інакше подіяти на нього.
— Не зможе, бо винахідник помер.
— Помер? Хтось убив?
— Ні, помер своєю смертю після інфаркту. Після третього, який був фатальним.
— Хто це, товаришу полковник?
— Полковник Космеску, армійський інженер. Помер у віці всього лише тридцяти трьох років. Велика втрата для нашої країни. Всі, хто його знав, твердять, що це був геній.