В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
У першому розділі програми повернення обидві сторони ухвалили: «РРФСР має передати у власність Української Держави архівні, музейні, церковні, бібліотечні та інші культурні цінності, які зберігаються або зберігалися в державних і націоналізованих зібраннях, й також окремі речі, що є власністю держави; усі культурні цінності мистецького походження не з території колишньої Російської імперії, які стали державною власністю після 1654 року; один комплект усіх видань, які на підставі законів про цензуру віддавалися державі в певній кількості примірників і переходили в розпорядження бібліотек; усі картографічні матеріали, зібрані Російським генеральним штабом, що стосуються території України».
Другий розділ включав усі вивезені до Росії під час першої світової війни колекції та окремі культурні цінності. На цьому варто зупинитися докладніше. Предусім 1914–1915 року, під час окупації Львова, були вивезені до Росії матеріали із «Руського народного Дому» та Ставропігійського інституту, в основному давні рукописи, стародруки, архівні та музикальні предмети. Є згадки, що спочатку реліквії Народного дому, упаковані в 15 великих ящиків, тимчасово, кілька тижнів, зберігалися в Олександринській гімназії в Києві. З Галичини під час війни вивозили до Росії давні ікони, рукописи, стародруки.
З початком війни родина відомого мецената й колекціонера М. Тереіценка вивезла до Петрограда понад 5 тисяч картин, щоб урятувати їх від воєнної розрухи, де вони й осіли, поповнивши пізніше фонди музею російського мистецтва.
У статті «З мартирольогії української старовини» («Українська старовина», 1919, ч. 1, Кам’янець) директор українського Військово-історичного музею О. Благодір засвідчив таке: «… В серпні 1914 року німецько-австрійське військо повело наступ на Україну. Російський уряд наказав вивезти з прифронтової смуги все більш цінне історичне майно до Києва, а звідти, разом з ціннішими речами київських музеїв, в багатьох скринях до Москви, де воно знаходиться й досі……Росіяни при свойому наступі на Галичину і при відступі
з неї забрали все, що тільки могли. Так, наприклад, вивезено зі Львова до Ростова-на-Дону Музей Ставропігії, одного з найстаріших товариств в Європі. По шляхам відступу забирали з церков дорогі старовинні образи й килими».
У цьому ж збірнику І. Кревецький оповів про долю Корони короля Данила Галицького, яка була перероблена на мітру українського єпископа в Перемишлі і яку в часи першої світової війни «делегат петроградської Академії наук забрав після упадку Перемишля до Петрограду як воєнну здобич».
Серед мистецьких творів, авторами яких були українці і які осіли в музеях ше в царські часи — десятки картин М. Башкирцевої, В. Боровиковського, М. Ге, А. Куїнджі, Д. Левицького, А. Лосенка, К. Маковського, О. Мурашка, М. Пимоненка, М. Самокиша, К. Трутовського, Т. Шевченка, М. Ярошенка.
Шедеври цих митців в колишньому музеї Олександра III в Петербурзі, в музеї Академії мистецтв, Третьяковській і Цвітковських галереях у Москві. Частину картин (Т. Шевченка, М. Пимоненка, В. Штернберга) було передано в провінційні музеї.
Про присвоєння царизмом українських національних реліквій свідчить і складений 1929 року «Попередній реєстр історико-культурних та художньо-музейних цінностей, що належить повернути УСРР». У першій позиції там зазначена гармата «біля Арсеналу, Кремль», відлита у Глухові 1706 року коштом І. Мазепи. Названо і згадуваний уже прапор, пожалуваний І. Мазепі (ім’я гетьмана було вже вирізане) та хрест кришталевий із срібною позолоченою ручкою з написом про те, що 7112(1604) року, липня в 4 день, його надіслав у почесть до Іова Патріарха з Києва князь Василь Констянтинович Острозький (зберігався в Успенському соборі Кремля).
У Московському Рум’янцевському музеї знаходилися «євангеліє апракос», писане на пергаменті поповичем Євсенієм у Галичині, Холмське євангеліє XIII–XIV ст., Волинсько-Луцьке євангеліє XIV ст., псалтир XVII ст.
В цьому ряду золотий кольт XI ст. з птахами-сиренами, золота діадема XI ст. із Сахвівки (Ермітаж); «Остромирово євангеліє» (1056–1057 pp.), Київський псалтир (1397 р.), «Поучение Ефима Сирина» (1392 р.), акти і грамоти XVI–XVII ст., листи та універсали Богдана і Юрія Хмельницьких, І. Виговського, інших гетьманів, рукописні книги, в тім числі три томи Літопису Самійла Величка, видання українських друкарень XVI–XVII ст. (Публічна бібліотека ім. М. Салтикова-Щедріна, Петербург), «Добрилове євангеліє» (1164 p.), українські літописи і хронографи XVI–XVII ст., зібрання українських книг кириличного друку XVI—XVII ст. та книг періодичних видань XIX — початку XX ст., автографи Т. Шевченка, частина архіву М. Драгоманова, колекції М. Маркевича (колишній рум’янцевський музей); рання українська ікона (Третьяковська галерея); Мстиславське євангеліє, написане в Києві (1117 р.) поповичем Олексієм Лазаревичем, литаври із Запорозької Січі, списки творів Г. Сковороди і Т. Шевченка (Історичний музей, Москва).