Ключ від чужого замка
- Автор: Тимченко Віктор
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0064-0
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Ключ від чужого замка». Краткое содержание книги:
В гостросюжетному детективі на широкому політичному тлі розкривається одна із граней «психологічної війни», яку ведуть західні спецслужби проти нашої країни.
Це було схоже на казку, але це було саме так. Вони організували клуб, котрий зажив собі слави найпопулярнішого в усьому студентському містечку…
Тільки згодом Мітчел зрозумів, навіщо добродіям з Ленглі потрібні були студенти. Через два місяці клуб забув «ліві» гасла, а через півроку головною свободою, до якої вони прагнули, залишилася свобода спати з ким попало. Це сталося так непомітно навіть для Мітчела, що довелося лише розводити руками. І тільки той чоловік, що колись підійшов до Мітчела, посміювався: клуб став тим центром бунтарського студентства, котрий легко було контролювати, спрямовуючи в потрібне русло несподівані «вивихи» юних: замість демократизації освіти — вечір поп-музики, замість дискусії про роль інтелігенції в суспільстві — порнофільм, замість демонстрації — бійка з поліцією… Клуб став клапаном, через який виходила зайва пара з перегрітих студентських голів.
А коли хвиля студентського невдоволення пішла на спад, поменшало грошей, на які влаштовувалися концерти… Але Мітчела не забули, зустрічалися з ним, давали завдання — більші, менші. Спочатку це інтригувало своєю таємничістю, загадковістю, навіть романтичністю, а потім стало звичкою, другою роботою.
Була ще одна причина, і Мітчел не боявся її собі назвати: можливість одержувати додаткові гроші. І коли він, здобувши тут, у Союзі, добру репутацію «яструба», повернеться у Штати і шефи з ЦРУ знайдуть йому гарненьке місце, ці гроші стануть йому у великій пригоді… Так, він має дбати про свій добробут, адже він не птаха божа…
Мітчел ще раз глянув у той бік, де порпалися горобці, але їх там вже не було: якийсь здоровань у фартуху, згрібаючи перше пожовкле листя, сполохав пернатих…
Тодусь уже чекав. Він здалеку побачив, як наближався до нього Мітчел, але не встав і не пішов назустріч, чекав, поки той наблизиться.
Мітчел підійшов. Однак погода була така гарна, що йому не хотілося притьмом тицяти Янюкові його запрошення, брати пакет і бігти до машини. Тому він сів, випростав ноги і сказав:
— Чудовий сьогодні ранок, Петре Григоровичу, чи не правда?
— Здрастуйте, — промимрив той. — Якби ви жили не в столиці, а в селі, то таких ранків у вас могло б бути 365 на рік.
— А що, цікава пропозиція: невеличке ранчо десь на березі Тихого океану, подалі од цивілізації і хмарочосів…
Але Тодусь не був схильний до лірики:
— Принесли?
— А ви?
— Авжеж, за мною не стане…
Повз них проїхала машина-поливалка, що мало не оббризкала їх обох водою. Мітчел подивився на свої черевики: припалі пилом, з краплями води, вони мали непривабливий вигляд. Він дістав носовик і витер ним черевики.
Тодусь мовчки спостерігав за цією процедурою.
— То давайте, — промовив він і простяг руку.
— Ходімте, віддам дорогою…
— А чого дорогою, отут і давайте, нічого тягти. Та й мені все до пуття роздивитися треба, щоб без обману. Бо для вас це лише клапоть паперу, а для мене, може, життя…
Мітчел мовчки дістав запрошення.
— А заяви і лист?
— Усе тут, — Пресвітер посунув ногою корзину, нахилився і дістав звідти папери. — Мені з вами жартувати нічого, все як домовлялися.
Мітчел швиденько сховав згорток у «дипломат» і клацнув замками, а Тодусь обдивився запрошення з обох боків, обережно склав і запхнув у кишеню.
До них знову наближалася машина-поливалка. Не доїжджаючи до лавки, на якій сиділи Мітчел і Тодусь, вона зупинилася, з кабіни висунувся водій і гукнув:
— Машина там чия стоїть — ваша? — І, не чекаючи відповіді, продовжив: — Приберіть її звідти швидше, бо он уже «даїшник» іде дірку колоти.
Мітчел глянув у той бік, де стояла машина, і справді помітив міліціонера із. смугастим жезлом у правій руці.
«Цього ще мені зараз не вистачало», — подумав. Кивнув Янюкові:
— Приємно було познайомитися. — І голосно гукнув міліціонерові: — Йду вже!
Міліціонер зупинився і відкрив свій планшет, певно, збираючись виписувати штраф за порушення правил. Мітчел швидко підскочив до нього і на ходу заговорив:
— Вибачте, будь ласка, там що? Знак? Чесне слово, не помітив.
Але зворушити інспектора ДАІ — справа складна і часто марна. Тому він не дуже здивувався, коли той залізним і холодним голосом сказав:
— Ваші права, громадянине.
Мітчел поліз у кишеню і дістав водійське посвідчення. Сержант глянув спочатку в документ, потім уважно на Мітчела і сказав:
— Мітчел Бурроу?
Посвідчення було виписане французькою, Мітчел посміхнувся сержантові, кивнув головою: