Юнаки з вогненної печі

— Ну, то доля твоя,— якось недобре усміхнувся Артур.— А я поки що волію інквізицію. Ти ж собі в куточку таємно посвисти. А макулатура, до твого відома, піде на папір, на якому друкуватимуть таку ж муть і гидь, що отруює дитячі душі.

— Ну, ти не знаєш нашої технології,— сказав я.— Ми ще не навчилися переробляти макулатуру на папір. Хіба на картон.

Артур за цей час, поки не бачилися, змінився: у ньому з’явилася непримиренність, навіть злість. Висував якісь не зовсім ясні звинувачення й проти мене, ніби я був опортуніст, а він оракул істини. Раніше він був у тіні Славка, бо той оракулствував, а він здебільшого мовчав, однак при створенні нашого братства ініціативу взяв у свої руки і був мовчки признаний нами за провідника. Зрештою, щось у ньому від провідника й справді було: ось чим він захопив Ларису. Вона бачила в ньому героїчну, пряму й просту душу, тоді як ми із Славком були, за її визначенням, “нудики”, тобто більше міркували, як щось чинили. Хотіли збагнути складності світу, а Артур відразу ж себе переконав, що все збагнув. Читав тільки нелегальну літературу, а ми всяку. До мудрасних книжок мав відразу, бо її погано тямив, а ми більше захоплювалися саме мудрасними книжками, ніж нелегальними творами, хоч і та нас вабила і хвилювала. Боюся, що саме такі, як Артур, створять згодом нову систему догм, від яких тепер його нудить і на які він одверто плює. Але вабили мене в Артурі інші риси: сміливість, ясність і простота душі — те, чого в мене таки не було. Бо я в усьому сумнівався, а він сумнівався тільки в тому, що було сумнівне безперечно. Інтелектом своїм ніколи не вражав, зате вражав силою духу. Отже, він справді був більше мужчина, як ми, за визначенням Лариси,— така вже природа наша і його.

З Ларисою я того разу не бачився, а до Славка зайшов. Із здоров’ям у нього було кепсько. Але лишався спокійний, хоч уперше заговорив про смерть як таку, і це був черговий монолог, який він проголосив; скажу наперед, при мені — останній.

— Смерть звикли уявляти старою й костомашною бабою із косою на плечі — наївний і примітивний образ,— сказав Славко; Люди в цей час у нього не було, тож ми могли поговорити вільно,— а вона ніякий не образ, а частина нашого єства. Народжується з нами і ніколи нас не покидає, а живе у нас, має свої ступені розвитку і готова щохвилини до дії. Вона жахає нас, робить обережними, тобто по-своєму оберігає, примушує хитрувати, викручуватись у певних ситуаціях, а зрештою примирює нас з собою і зі світом. Мене найбільше цікавили в житті люди,— сказав Славко, кволо усміхаючись,— які не боялися смерті. Розділяю їх на кілька категорій. Одні переконували себе, що життя — це тільки епізод існування вічного, а смерть — вихід у інші сфери: раю чи пекла, перехід в інше живе тіло (так зване переселення душ),— я при цих словах здригнувся і миттю згадав свої історичні візи,— інші, героїчні особистості, вважають, що вмирати не страшно, бо все одно це колись має статися — до речі, це найлегковажніший підхід; треті вважають, що смерть — це розрішення неможливо заплутаних і важких житейських обставин, тобто смерть їм ставала бажана, бо з її допомогою вони звільнялися від тих важких обставин; і, нарешті, філософи, які вважають, що смерть — не біда, а закономірність, перехід з кінця в початок, тобто в попереднє ніщо. Всі інші люди смерті панічно бояться, і життя їхнє — це втеча від смерті, од її порожньоокого і порожньоротого ніщо. Всі пристрасті людські спричинені бажанням утекти від смерті, саме тому люди прагнуть прославитися, залишити після себе плід, духовний чи фізичний, будують, пишуть, мислять, винаходять, хочуть уразити світ і навіть до кінця не усвідомлюють, що їхній головний натхненник — не Бог, а Смерть, яка народилася разом з людиною і щасливо в ній пробуває. Часом мені навіть думається,— сказав Славко, пильно дивлячись на мене, ніби перевіряв, як я все це сприймаю,— що Смерть — це і є Бог, а її присутність у нас — це присутність Бога, закінчення ж тлінного нашого існування — це не прихід до нас, а вихід із нас Смерті — не душі, бо душа — це, зрештою, та сама смерть. Знаєш що таке ars morienti?