Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
До збройних сил Великого князівства входили також литовські татари, що були зобов’язані військовою службою державі. Вони добре доповнювали гусарські корогви у боротьбі з наїздами кримських чамбулів. Татари почали селитися у Великому князівстві ще наприкінці XIV ст., а у другій половині XV ст. відзначають їхнє проживання на Київщині. Своїх служебних татар мали київські князі, наприклад Семен Олелькович. Схоже, що вони поступово розчинилися в українському козацтві, що формувалося.
Коли в литовському війську з’явилися наймані (затяжні) військові загони, великий князь запровадив посаду великого гетьмана, чиїм завданням було головування над найманим військом, а також і над приватними корогвами можновладців. Подекуди виникали проблеми між литовськими гетьманами та командувачами польських військових загонів, що посилав король на допомогу своїм литовським підданим, хоча переважно поляки підкорялися авторитетові литовських гетьманів, коли воювали на території Великого князівства.
На зламі XV–XVI ст. у Великому князівстві розрізнялася «доспішна», «панцирна» і «щитна» військова служба. Не вдаючись у довгу дискусію щодо джерел та їхнього розуміння, можна у першому наближенні сказати, що ці категорії більш-менш відповідають важкій кінноті (копійникам) та легкій кінноті (стрільцям) (у документах «щитна» служба належить до найлегшої кінноти).
Озброєння литовських військ, особливо захисний обладунок, було дещо гірше від польського. Це особливо стосується ополченців, що мали озброюватися за власний кошт. Іноді навіть розділяють литовську кінноту на кінноту західного зразку (найважчих латників-копійників у європейському плитовому обладунку) та східного чи руського зразку.
Плитовий обладунок траплявся серед литовських бояр не так часто, як у сусідній Польщі, часто литовське лицарство носило кольчугу, посилену плитовими елементами. Траплявся й «немодний» уже на ті часи лусковий обладунок, шкіряний чи суконний каптан, до якого кріпилися металеві пластини (у Західній Європі його застосовували ще у XIV ст.). Його більш модерним різновидом була бригандина, кираса з пластин, що накладалися одна на одну, прикріплених до полотняної підкладки, покритої шкірою та часто дорогою тканиною. Краще захищаючи вершника, ніж старі лускові панцирі, бригандина була відносно дорогою. Вживався й ламелярний панцир, із металевих плиток, з’єднаних між собою ремінцями чи шнурами. Але на початку XVI ст. плитовий обладунок досить швидко витісняв ці архаїчні обладунки, згадки про які в цей період майже зникають ыз документів. Найчастіше плитовий обладунок («зброя» документів) зустрічався у почтах великих феодалів, але його мали й представники біднішого поршарку вояцького стану: так, 1514 р. великий князь Сигізмунд надає привілей киянину Лавринові Станкевичу про звільнення його і братів від податків за умови, що «они мають нам с того службу земскую заступовати у трех зброях, и кони мають мети добрые и брони так достаточные, как и иншим подданым нашим шляхте росказали есмо к службе нашой достаточне ся мети».
Був також розповсюджений бехтер (бехтерець), обладунок із тонких металевих пластин та кольчужного плетіння. Згідно із літописом, князь Костянтин Острозький у битві з татарами під Лопушним (Західне Поділля) у 1512 р. мав на собі саме такий обладунок. Бехтер мав гарні захисні якості, але також був відносно дорогим.
Голову литовських важких кіннотників захищали переважно відкриті шоломи («прилбиці»), але були відомі також і шоломи із заборолом західноєвропейського типу.
Треба сказати, що тенденція розповсюдження важкого плитового обладунку скоро змінилася на полегшення обладунку копійників. Причиною цього подеколи вважається перенесення тягаря військового протистояння із заходу (проти німецьких хрестоносців) на схід (легкі татарські загони). Уже наприкінці 1520-х рр. Литовський статут вимагає від володарів восьми селянських служб виставляти «пахолка на добром кони, штобы конь стоял за чторы копы грошей, а на нем бы, панцер, прилбица а корд, павезка, а древце з прапорцом». Тобто описується воїн ударної копійної кінноти, але у легшому обладунку, не плитовому, а кольчужному (панцир) та зі щитом — подібний до відомих з кінця XV ст. угорсько-сербських найманців-рачів.