12 польських есеїв

Іншим проявом того ж процесу є своєрідний принцип зарезервованих слів. Слів, які мають право виступати лише в одному, чітко визначеному контексті і повинні стосуватися лише одного суб’єкту. Так, наприклад, зарезервованим словом є прикметник «керівний» – для характеристики ролі партії. Внутрішня неоднорідність, а також резервація слів і формул висвітлюють основне явище у новомові – тенденцію до того, щоб у певних контекстах і про певні суб’єкти говорити лише єдиним способом.

Перш ніж перейти до детальнішого обговорення цієї проблеми, я б хотів затриматися на ще одній справі: стосунку новомови до класичної мови, насамперед до того, що можна назвати мовленням противника. Перше з цих питань я вже заторкнув. Новомова не може цілком нехтувати властивостями мови, це зрозуміло, вона не може проходити повз закріплені конотації та узвичаєні уявлення. Відтак часто бере їх до уваги, уникаючи, принаймні у певних випадках, конфлікту. Типовий приклад: слова «совєтський» та «комунізм» ще від міжвоєнного періоду зберегли негативне забарвлення (подібно як «більшовицький», що зустрічається тепер лише в історичному контексті). Тому польська мова – поряд з українською – чи не єдина, де слово «совєтський» було перекладено. Звичайно, це робилося не з надмірного пуризму – йшлося про затирання небажаних конотацій, які це слово викликало в свідомості поляків. Для слова «комунізм» (і споріднених з ним) важко було знайти відповідник у рідній мові, через те його просто уникали.

Та ключовим питанням є ставлення до мови противника. Новомова не може цілком ізолюватися від цього питання – тим більше, що однією з рацій її існування є необхідність «давати відсіч»; не можна вважати, отже, ніби «ворожої мови» просто не існує.

Інакше кажучи, новомова повинна, з одного боку, реагувати на мову противника, а з другого – не може опинитись у сфері її впливу, дати себе надщербити, вступити з супротивником у діалог як із рівноправним партнером. Ця основна дилема розв’язується по-різному. Інколи новомова, перехоплюючи якийсь елемент мови, надає йому інший зміст, або змінює форму, але найчастіше – коментує і спростовує.

Маємо справу з перманентним перехоплюванням слів. Достатньо буде прослідкувати історію слова «віднова» від Жовтня до Березня. У 1956 році воно функціонувало як слово-заклик, потім на тривалий час зникло з публічного мовлення і нагадало про себе лише 1968 року, щоб назвати явище прямо протилежне до того, якого стосувалося в середині п’ятидесятих років. Щодо деяких формул застосовувалася подвійна тактика. «Соціалізм із людським обличчям» Дубчека здебільшого підлягав спростуванню, але з’являлися також спроби його асиміляції. Тоді писали приблизно так: «соціалізм із людським обличчям» – ну, звісно, так, будь ласка, слушно і правильно, тільки це ми здійснюємо його принципи, а не чеські діячі, погляди яких неслушні і неправильні. Це делікатна справа для новомови: як поводитися з гаслами, які можуть бути прихильно прийняті суспільством? Саме тут проявляються дві техніки. Або постають величезні трактати, що показують брехливу суть тих гасел – у цьому випадку новомова демонструє свій захисний характер (парадокс: оборона тим виразніша, чим наступальніший і непримиренніший тон таких публікацій), або ж шукають контргасел.