12 польських есеїв
- Автор: Милош Чеслав, Ват Александер
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Год: Критика
- ISBN: 966-7679-19-5
- Переводчик: Роксана Харчук
- Жанр: Критика
Электронная книга - «12 польських есеїв». Краткое содержание книги:
Важко переоцінити роль пародії. Однак мені здається, що пародія як форма ставлення до цієї квазі-мови, якою є новомова, – це ще не все. Йдеться про відбудову довіри до мови – понад новомовою. У суспільній свідомості часто недовіра до неї перетворюється у недовіру до мови взагалі. Повернення довіри до мови, яка не є новомовою, полягало б, між іншим, у підкресленні виразної межі між обома явищами. Новомовою нічого справжнього сказати не можна. Польською мовою можна вже непогано кепкувати й пародіювати, але йдеться й про те також, щоб можна було говорити нею правдиво й поважно про суттєві речі.
Переклала Світлана Українець-Міхалек
10
Анджей Вернер
Вина невинних і невинність винних[32]
В поточних роздумах (а втім, не лише поточних) над культурою ПНР домінують два різні, по суті, протилежні погляди. Вони до такої міри апріорні й незалежні від історичної дійсності, що можна говорити про своєрідні міфи чи про міфологічні підходи.
Перший із них всіляко наголошує на протистоянні в стосунках між митцями й комуністичним режимом та паролі культури як головної причини політичних змін 1956-1980 років, що врешті привели до падіння комунізму в Польщі. Очевидно, що культура та її творці достатньо виразно, як чорне та біле, ділилися на культуру придворну (котра, слугуючи комуністичній партії, виконувала пропагандистські функції й отримувала за це різні привілеї, самознищуючись при тому як культура), і, відповідно, на культуру справжню, себто незалежну, котра вже через сам факт своєї незалежності виконувала роль опозиції щодо тоталітарного режиму. Вона вважалася опозиційною й у тих випадках, коли її незалежність проявлялася виключно у сфері естетичній.
Цей поділ у жорсткій формі набирає чинності з 1956 року – до цього могли бути просто помилки, викривлення в царині культури, ілюзії наївної ідеалістичної молодості. Жовтень 1956 року – це початок і водночас центральний пункт та символ неперервного процесу видирання у влади все нових і нових свобод. Звичайно, ситуація вимагала певних компромісів, потрібно було погодитися з існуванням цензури та різноманітних обмежень, віднайти таку позицію в межах системи, яка б уможливила корисну дію: бо яка ж користь із мовчання митця? Для утримування цієї позиції треба було дурити деспотів, ведучи з ними важку та складну гру.
Особливо істотним для цього міфу є апріорна віра в наявність у митців чіткої політичної свідомості: усі компроміси виникають з нав’язаної їм необхідності або ж виключно з огляду на тактику. Коли б не ці обмеження, то… власне, не знати, що – але від комунізму (ідеологічно) не залишилось би каменя на камені. Тут, власне, й криється основна і цілком недоречна містифікація.
32
Перекладено за виданням: Andrzej Werner, “Wina niewinnych і niewinność winnych. Rzut oka na związki polityki z literaturą i literatury z polityką w PRL”. Sporne postaci polskiej literatury współczesnej. Warszawa: Wydawnictwo IBL, 1994.