12 польських есеїв

Іншим прикладом дії оціночного чинника в новомові є порядок слів. Послідовність слів повинна відповідати ієрархії явищ, що вони їх означують. Обов’язковою є формула «партія й уряд» (чи «партійне й урядове керівництво»), натомість вислів «уряд і партія» неможливий у межах цієї мови. Подекуди порядок слів має ритуальний характер і використовується для надання висловлюванням більшої патетичності. Мабуть, саме тому завжди говорилося «миролюбний народ радянський», замість природнішого «миролюбний радянський народ».

Окреме питання – це метафорика, яка виступає у новомові, чи, загальніше, – тропи й фігури. Їх багато. Андрєй Синявський в одному зі своїх есеїв звернув увагу на те, що характерною рисою сталінського періоду було обов’язкове, так би мовити, удослівлення метафор і всіх видів формул публіцистичної мови; цей прийом мав на меті затирання межі між мовою і тим світом, якого вона стосується; йшлося фактично про різновид мовної магії. Тим часом я би хотів звернути увагу на дещо інше: на удослівлення метафор як складову частину ширшого явища – бюрократизації тропів. Метафора стає обов’язковою, перестає бути принагідною формулою, ритуалізується, робиться необхідним оснащенням мови. Метафора «різношерсті вороги», вжита Гомулкою в славетній промові 19 березня 1968, витіснила – принаймні на певен час – усі інші загальні означення ворога, унеможлививши вислови типу: «вороги усіляких видів», «вороги справа і зліва» чи навіть «усі вороги», «різні вороги» тощо.

Цікаво поглянути, в яких семантичних полях оформляється метафорика. Найбільше впадає у вічі мілітаризація тропів. Цей факт вже багато разів розглядався, тому я на ньому не зупинятимусь. Натомість зверну увагу на іншу сферу лексики, яка відіграє у новомові важливу роль, особливо в текстах, спрямованих проти конкретної особи. Це слова з повсякденного вжитку, що відсилають до пересічних психологічних уявлень, найчастіше – з родинного побуту. Коли про того чи того пишуть: «безсоромний», «облудний», то, по суті, використовують мову родинних сварок; так могла б говорити розгнівана жінка про свого не надто зразкової поведінки чоловіка. Лексика пересічної психології використовуються й для опису спонук, що мобілізують до дії всю опозицію. Це мотиви «наживи», «бажання прославитися» тощо. Подібним способом описуються й риси характеру опозиціонерів («зухвалі», «пройняті ненавистю»). Але це вже виходить за межі лексики та фразеології, належачи радше до сфери памфлетної риторики, тому я не стану на цьому зупинятися.