12 польських есеїв

Саме в цій галузі з особливою силою проявляється те, що здається мені у новомові найважливішим: нав’язування знаку цінності, котрий не може піддаватися сумніву, не становить предмету дискусії, є – вже на цьому рівні – усталений. Аподиктичний характер властивий тут не лише відповідно сформульованому висловлюванню, його мають – принаймні повинні мати – елементи, з яких висловлювання будується: слова, фразеологізми. Взірцевим аподиктичним висловлюванням є гасло, в якому вартості завжди одновимірні, беспосередньо дані сприймачеві і не підлягають дискусії, тому що всяка багатовимірність, опосередкованість, дискусійність знищують у гаслі те, що становить його суть. У межах новомови маємо справу з розвинутішим явищем: ті елементи, з яких будується висловлювання, а саме – слова, фразеологізми, інколи навіть синтаксична структура, – мають відзначатися властивостями, притаманними текстові гасла. Те, що в звичайній мові має визначити щойно вживання даного слова, в новомові стає рисою його самого. Слова мають бути так визначені, як вони б функціонували у гаслі. І це не тому, що вони можуть бути використані у ньому, а, сказати б, заздалегідь, апріорно. Висловлювання будується з напівфабрикатів, найвищою мірою визначених щодо цінностей. Це все, звісно, впливає на характер риторики.

Існують різні способи безпосереднього введення покажчиків цінностей. Найпростіший метод – це нагнітання прикметників. Не маю даних щодо частотності вживання окремих частин мови у новомові, однак звичайне спостереження дає можливість сформулювати тезу про те, що прикметники виступають у ній частіше, ніж в інших суспільних стилях, а в певних контекстах нарощуються лавиноподібно. Інколи вони проявляють неприховану експресію нормативних світоглядів («слушний», «неслушний», «правильний», «помилковий»). Цікаво, що там, де з тих чи тих міркувань не можна вжити прикметник, котрий оцінював би in plus або in minus, вставляється слівце «спірний», «суперечливий», тобто ще не «хибний», «неправильний», але й так само ще не рекомендований, непевний, авторитетно не прокоментований. У деяких формулах прикметники мають ритуальний характер, це означає, що вони повинні в них з’являтися (наприклад, «дружній візит»); однак інколи спостерігаємо досить значну свободу в їхньому вживанні. За однієї умови: якщо впроваджують елемент оцінки. 1968 року я спостерігав за тим, з якими прикметниками виступає слово «сіоністи» в пропаґандиських висловлюваннях. Розмаїття було досить велике: нахабні, люті, оскаженілі, розперезані. Одного разу я зустрів навіть епітет «забіякуватий». Таке визначення не пасує до стереотипу «сіоніста», який тоді створювався (скорше всього асоціюється із шляхетським розбишакою), але це не мало великого значення. Йшлося про те, щоб прикметник впроваджував негативну оцінку. Це було незмінним елементом, уданому випадку ще не до кінця зритуалізованим, тобто можна було вживати розмаїтих слів. Іноді значення слова взагалі байдуже, важливим є надавання оцінки. Втім, це приклад явища ширшого: домінування оцінки над змістом. Прикметники відіграють ще одну роль у новомові: принципово змінюють значення слова, що означується; так відбувається передусім у формулах, які повинні функціонувати як чітко визначені терміни: народна демократія, буржуазна демократія тощо. Тут, звісно, оцінка відіграє першорядну роль.