Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Тепер таке правило включене до ч. 1 ст. 617 ЦК і ч. 2 ст. 218 ГК [31]. Укладаючи договір, сторони приймають на себе обов’язки і відповідальність за їх виконання. Кредитор при цьому не повинен цікавитися виробничими, кадровими, організаційними та іншими можливостями боржника. Якщо боржник не виявив належної дбайливості щодо кадрового, організаційного, матеріального, виробничого й іншого забезпечення виконання зобов’язання, він є винуватим і повинен нести відповідальність, зрозуміло, за відсутності підстав, які виключають вину.
24. Частина 1 ст. 614 ЦК формулює презумпцію вини боржника. Частина 3 ст. 613 ЦК конкретизує це правило стосовно до прострочення кредитора. Аналогічне правило випливає із ч. 2 ст. 218 ГК. Правила, що суперечать принципу презумпції вини боржника, не можуть встановлюватись підзаконними актами. Але вони можуть встановлюватись законами. Так, повітряний перевізник несе відповідальність за збереження речей, що є у пасажира, якщо буде доведена вина перевізника у втраті або пошкодженні цих речей (частина друга ст. 91 Повітряного кодексу [21]). Морська транспортна організація несе відповідальність за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення у супроводі провідника вантажовідправника чи вантажоодержувача, якщо буде доведена її вина (п. 3 ст. 178 Кодексу торгового мореплавства [23]).
25. За роки радянського права склалася правотворча практика, яка допускала встановлення транспортними статутами, що затверджувались підзаконними актами, презумпції відсутності вини боржника (перевізника) і покладала на кредитора обов’язок доведення вини боржника. Ця практика була позбавлена правової підстави в Україні. Стаття 13 Закону «Про транспорт» [65] допускає можливість звільнення перевізника від відповідальності за збереження вантажу лише за умови, що він доведе відсутність своєї вини. Але переважному застосуванню перед цими правилами підлягає норма ч. 2 ст. 314 ГК як акта, що прийнятий пізніше. Ця норма допускає встановлення транспортними кодексами і статутами випадків, коли обов’язок доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на вантажоодержувача або вантажовідправника.
26. У силу ч. 3 ст. 6 ЦК сторони цивільно-правового договору вправі домовитись про звільнення сторони, що порушила зобов’язання, від відповідальності повністю або в будь-якій частці за наявності вини боржника. Але стосовно випадків умисного порушення зобов’язання в договорі не може передбачатись умова про скасування або обмеження відповідальності сторони, яка припустилась такого порушення. Якщо така умова до договору включена, вона визнається нікчемною. Решта умов договору і договір в цілому в зв’язку з цим не можуть бути визнані недійсними.
Стаття 615. Одностороння відмова від зобов’язання
1. У разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом.
2. Одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.
3. Внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов’язання або воно припиняється.
1. Стаття 615 ЦК більш детально розкриває загальне положення п. 1 ст. 611 ЦК, відповідно до якого у разі порушення зобов’язання воно може бути припинене внаслідок односторонньої відмови, якщо це встановлено договором або законом. Центральною проблемою при тлумаченні п. 1 ст. 611 і ст. 615 ЦК є проблема визначення поняття зобов’язання. У коментарі до ст. 509 і 510 ЦК йшлося про відсутність у Цивільному кодексі, інших актах цивільного законодавства і правозастосовчій практиці єдиного розуміння категорії зобов’язання.
За таких умов перевагу при застосуванні норм Цивільного кодексу й інших актів цивільного законодавства слід надати спеціальному з цього приводу правилу, яким є визначення зобов’язання, що наводиться у ст. 509 ЦК. З огляду на це, хоч в п. 1 ст. 611 і ст. 615 ЦК законодавець уникає використання категорій «кредитор» та «боржник», ці статті слід тлумачити так, що вони мають на увазі порушення боржником зобов’язання як зв’язку між правами кредитора та обов’язками боржника та надають кредиторові право відмовитися від цього зобов’язання, внаслідок чого припиняється це зобов’язання. Доля зустрічного зобов’язання при цьому ст. 615 ЦК не вирішується.