Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
18. Належить також враховувати, що разом з поняттями необережності, самовпевненості, недбалості цивільне законодавство використовує поняття грубої необережності. Воно використовується в Цивільному кодексі (наприклад, ч. 2 ст. 1193), в інших законах (наприклад, у ст. 256 КТМ). Під грубою необережністю зазвичай необхідно розуміти самовпевненість, оскільки будь-яких інших, більш визначених критеріїв грубої необережності законодавство не встановлює. Однак завжди розуміти самовпевненість як грубу необережність не можна. Законодавець свідомо відійшов від формально досить суворо визначених понять самовпевненості та недбалості, став вживати оціночне поняття грубої необережності, щоб дати суду можливість при вирішенні спорів в більшій мірі кваліфікувати поведінку боржника з урахуванням всіх обставин справи.
19. Загального правила, що передбачало б диференціацію відповідальності боржника за критерієм форми вини, цивільне законодавство України не встановлює. У той же час встановлено окремі правила, що передбачають врахування форми вини не лише при визначенні розміру відповідальності, але і при вирішенні питання про можливість притягнення боржника до відповідальності. Так, по закінченні встановленого строку зберігання, зберігач відповідає за втрату, нестачу або пошкодження майна, що зберігається, лише за наявності в його діях умислу або грубої необережності (частина друга ст. 418 ЦК).
20. Викладене дає підстави для висновку про те, що вина боржника є наявною за таких умов: 1) боржник розумів, що він не проявляє тієї дбайливості (турботливості) про виконання зобов’язання, яку він зобов’язаний був проявляти відповідно до законодавства, договору, звичаїв ділового обороту та конкретних обставин; 2) боржник передбачав, або міг передбачати, або повинен був передбачати можливість настання шкідливих наслідків (збитків) на боці кредитора; 3) боржник бажав, допускав або не бажав і не допускав можливості настання таких наслідків. У разі, коли відповідальність наступає незалежно від наслідків порушення, наявність вини визначається за першим із названих критеріїв.
21. Формулювання ч. 1 ст. 614 ЦК «особа, яка не виконала зобов’язання... несе відповідальність за наявності вини...» передбачає врахування вини боржника, що мала місце не тільки при виконанні договору, але і при його укладенні. Так, боржник — фізична особа може подати докази того, що він проявив максимально можливу дбайливість при виконанні договору, однак той обсяг роботи, яку він зобов’язаний був особисто виконати відповідно до договору, був для нього просто непосильним з урахуванням його віку і стану здоров’я. За таких умов кредитор вправі вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням договору, оскільки боржник допустив необережність (самовпевненість) на стадії укладення договору, легковажно думаючи, що він зможе виконати договір, і не враховуючи зниження рівня працездатності, обумовлене віком і станом здоров’я.
22. Оскільки вина характеризує психічне ставлення суб’єкта до своїх дій або бездіяльності, безпосередньо це поняття може застосовуватися лише до фізичних осіб. Щодо юридичних осіб слід вважати, що в їх діях ознака вини є тоді, коли ознаки вини є в діях їх працівників (при виконанні трудових обов’язків). Було б абсолютно неправильним вважати юридичну особу винуватою тільки тоді, коли ознаки вини є в діях посадових осіб, які виконують функції органів юридичної особи. Це невиправдано обмежувало б відповідальність юридичних осіб. Юридична особа повинна нести цивільно-правову відповідальність за дії всіх своїх працівників з тієї причини, що дії працівників знаходяться у сфері її контролю. Кредитора, за загальним правилом, не цікавить система виробничих зв’язків боржника. Інтереси кредитора (замовника) не можуть безпосередньо залежати від того, кому боржник доручив виконання замовлення та яким є рівень трудової дисципліни на підприємстві, що є боржником. Разом з тим, і конструкція вини трудового колективу суперечила б століттями виробленому розумінню категорії суб’єктів у цивільному праві.
23. Викладене вище розуміння вини в цивільному праві дозволяє зробити висновок про те, що боржника слід вважати винуватим, коли він не виявив належної (відповідної змісту зобов’язання та умовам його виконання) дбайливості (турботливості) щодо предмета зобов’язання перед кредитором, коли таку дбайливість (турботливість) не виявили його працівники, коли таку дбайливість не виявили треті особи, що перебувають у правовідносинах з боржником, унаслідок чого боржник не зміг належне виконати зобов’язання. В останньому випадку боржник також відповідає за свою вину, а не за чужу. Судова практика десятки років твердо стояла на тій позиції, що вина третіх осіб перед боржником свідчить про вину самого боржника перед кредитором.