Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Відповідно до ст. 617 ЦК підставою звільнення від відповідальності є порушення зобов’язання внаслідок випадку або непереборної сили. Частина 2 ст. 218 ГК підставою звільнення від відповідальності визнає тільки непереборну силу. Ця розбіжність має суттєве практичне значення. Саме вона і зазначає відмінність у критеріях майнової відповідальності за Цивільним кодексом, з одного боку, та Господарським кодексом — з іншого. Справа в тому, що світова практика правового регулювання виходить із того, що суб’єкти підприємницької діяльності (суб’єкти господарювання — відповідно до термінології Господарського кодексу України) повинні нести більш високу відповідальність за порушення зобов’язань, ніж інші суб’єкти. Тому встановлення однакового суб’єктивного критерію відповідальності для осіб, що вступають у зобов’язання при здійсненні підприємницької діяльності, та інших осіб (якщо особа не доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання чи недопущення господарського правопорушення) було нелогічним.
Посилання у ч. 2 ст. 218 ГК на непереборну силу як підставу звільнення боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов’язання досить логічно поєднується з правилом тієї ж статті про відповідальність учасника господарських відносин, якщо він не доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Зауваження викликають тільки дві обставини: 1) на суб’єкта господарювання покладається дещо вища відповідальність у разі порушення господарського зобов’язання. Отже, така відповідальність не поширюється на ті зобов’язання, в яких суб’єкту господарювання протистоїть фізична особа, яке не є підприємцем, оскільки такі зобов’язання не є господарськими (ч. 3 ст. 175 ЦК); 2) у ч. 2 ст. 218 ГК не враховується вина кредитора як підстава звільнення боржника від відповідальності за порушення господарського зобов’язання. Що стосується правил абзацу другого ч. 1 ст. 614 ЦК і абзацу першого ч. 1 ст. 617 ЦК, то тут також помітна логічна неузгодженість: ч. 1 ст. 614 ЦК встановлює ширшу сферу відповідальності боржника, оскільки обов’язок боржника вжити всіх залежних від нього заходів означає, зокрема, обов’язок виключити випадкове порушення зобов’язання. Цей недолік загального положення, що формулюється у ч. 1 ст. 614 ЦК, усувається спеціальним правилом ч. 1 ст. 617 ЦК, відповідно до якого боржник, якщо інше не передбачено законом або договором, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання не тільки у випадках, коли воно стало наслідком дії непереборної сили, а й тоді, коли це сталося внаслідок випадку. Це спеціальне правило ч. 1 ст. 617 ЦК і підлягає переважному застосуванню перед ч. 1 ст. 614 ЦК.
12. У силу ч. 1 ст. 614 ЦК і аналогічного їй правила ч. 2 ст. 218 ГК боржник не може нести відповідальність за порушення зобов’язання у разі неможливості виконання зобов’язання внаслідок дій чи бездіяльності кредитора. Те, що ні Цивільний, ні Господарський кодекси прямо не визнають такі обставини як підстави звільнення від відповідальності, не може бути перешкодою для звільнення боржника від відповідальності, оскільки правовою підставою для цього є загальні положення ч. 1 ст. 614 ЦК та ч. 2 ст. 218 ГК.
13. Вище ми звернули увагу на те, що вина в цивільному праві і її форми повинні розумітися шляхом пристосування відповідних визначень, даних у Кримінальному кодексі [25], до специфіки предмета і норм цивільного права. Для цього необхідно підібрати ту правову конструкцію, яку слід поставити на місце поняття суспільної небезпеки, що використовується при визначенні умислу і необережності в Кримінальному кодексі.
Розглянемо питання про те, чи не можна в зазначених цілях на місце суспільної небезпеки поставити правову конструкцію вжиття боржником усіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов’язання. Тоді б можна було стверджувати, що вина в цивільному праві характеризується такими ознаками: 1) розуміння (нерозуміння) боржником того, що він не вживає всіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов’язання; 2) передбачення (непередбачення) можливості настання шкідливих наслідків; 3) бажання (небажання) досягнення шкідливих наслідків.
Для визначення вини в цивільному праві на місце категорії суспільної небезпеки не може бути поставлена правова конструкція вжиття боржником усіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов’язання. Покажемо це на прикладі. Громадянин передав на зберігання сусідові коштовні речі. Був укладений у письмовій формі договір, яким не передбачалася плата за послугу, але встановлювався обов’язок сусіда по закінченні терміну зберігання повернути речі. Сусід був пенсіонером, але виходив з будинку з побутових потреб, що тривало іноді дві і більше години, про що добре було відомо громадянину, який передав сусіду коштовні речі на зберігання. Одного разу, коли громадянин, який виконував обов’язки зберігача, залишив будинок, зловмисники зламали двері та викрали гроші і деяке майно господаря, а також коштовні речі, що знаходилися на зберіганні. Для вирішення спору про відшкодування вартості викрадених коштовних речей у зв’язку з невиконанням зберігачем обов’язку повернути коштовні речі в цілості слід керуватися ч. 2 ст. 942 ЦК. Ця стаття, оскільки зберігай здійснював зберігання безкоштовно, приписує зберігачеві дбати про передане на зберігання майно як про своє власне. Якби на зберігача в наведеному прикладі покладався обов’язок вжити всіх заходів до схоронності переданого на зберігання майна, на нього, безумовно, слід було б покласти відповідальність за незбереження переданого на зберігання майна через те, що від нього залежало вжити таких заходів, як заміна звичайних дверей на броньовані, обладнання металевих ґрат на вікнах, підключення квартири до охоронної сигналізації чи навіть виставлення цілодобового поста. Якщо зловмисники застосували силу, яка для постового (охоронця) виявилася непереборною, на зберігача можна буде покласти відповідальність за те, що він не вжив такого залежного від нього заходу, як укладення договору про виставлення поста з трьох охоронців. Якщо їх було троє, зберігачеві можна дорікати тим, що їх не було десять тощо. Таким чином, сам по собі критерій вжиття всіх залежних від боржника заходів є неприйнятним для визначення вини в сфері цивільного права і може застосовуватись лише тоді, коли на боржника покладається відповідальність за негативні наслідки, що настали внаслідок простого випадку.