Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

Одразу після приїзду батька з Калініна була зібрана Могуча Кучка у складі двох браконьєрів і зачинщика на кухні у Демковича. Мова пішла спочатку про малину, яка зарослями росла у нас на полігоні в Старичах, куди кожен поважаючий себе житель Новоєврейська мусів мати червоний пропуск, тобто навіть в часи бойових дій, коли снаряди рвалися тут же в малині. Демкович думав, яку посуду брати, щоб не програти, — відро чи відерце.

— Олег, до моєї Мар’яни приїхало 11 узбеків — я їх туда запущу, вони всьо з листям пообривают, — безапеляційно закінчив диспут Любко.

Могуча Кучка засідала і синхронно випивала до годинки другої ночі, а дуже часто, власне в такий час, робляться всі судьбоносні заяви, яка зараз буде мати місце:

— Збираємся! — ніхто не пам’ятає досі, хто це сказав і чи взагалі хтось говорив, але вже через два тижні всі капкани були зібрані у рюкзаки, а також провіант, спальні мішки, чоботи і всяка інша необхідна атрибутика. Браконьєрський десант висадився на вокзалі Калініна, заїхав в госпіталь на прощальні 50 грам і планьорку, яку проводив ББ.

— Андрюша завєзьот вас на уазікє в дєрєвню, а оттуда пєшком по лєсу, штоб нє прівлєкать вніманія.

Демкович з Любком тільки кліпнули очима, здивовані лаконічністю оратора. Вони були націлені почути прізвище єгера, який має видати їм ключі від воріт щастя, а взамін я завіз їх в якийсь тупік, з якого все тріо, нав’ючене залізом і консервами, потопало в хащі. Хлопці провели рекогносцировку і вирішили табір робити подалі від самих угідь, глибоко в лісі, щоб не засрали, говорячи по нормальному. Палити вогонь тільки сухим, щоб не було диму, менше розмов — щоб яворівський діалект не привертав увагу мешканців лісу, коротше так: спілкуючись «на мігах» і в гумаках по пояс, група відправилася знайомитись з ондатрами. По дорозі було стільки грибів, що, помінявши на ходу ціль поїздки, можна було б заробити кожному на нову «Волгу» і без криміналу. Яворівські ковбої, проте, ніколи не відмовляються від поставлених цілей, і не дивлячись ні на що, на прицілі були ондатри. Угіддя виглядали, як фантастична ферма для вирощування водних мутантів. Грандіозна територія, розбита на квадрати піднятими з землі дамбами, на які були заїзди з боку лісу, а з другого боку був глибочезний тупіковий канал. Козаки позалазили в ті шуварі на схилах дамб і почали ставити капкани.

— Вроді є робота, — сказали знатоки і потопали на базу.

На наступний ранок дрібними перебіжками група повернулася на місце майбутнього злочину і відмітила улов — 6 капканів з тридцяти були зі щурами.

— Сьогодні не везе, повезе завтра, — твердо сказали знатоки, перезарядили капкани в місцях, де какає ондатра, а какає вона, на своє нещастя, постійно в тому ж самому місці. Любко з Олегом оббілували тіла нещасних, так і не покакавших ондатр, кинули м’ясо в воду, а шкірки взяли з собою на базу.

— За ніч вони не зіпсуються, — резюмував Любко, який готовий був для ефективності процесу, щоб капкан був краще прив’язаний не до дрина у воді, а до його власної ноги. Їх екстремальні способи охоти нараховували тисячі секретів, одним з яких було — прив’язуватися до дерева, щоб не впасти на ведмедя, коли засинаєш, сидячи на гілці...