Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
Половина котів сіла колом, оточивши полонених зуґів і залишивши з одного боку лише вузенький прохід, яким приводили все нових і нових полонених, захоплених котами в інших частинах лісу. Вони детально обговорили умови капітуляції, попросивши Картера бути тлумачем, і порішили на тому, що зуґи зостануться вільним плем’ям, якщо стануть васалами котів і щорічно сплачуватимуть їм велику данину тетерками, куріпками і фазанами із менш магічних частин свого лісу. Дванадцятьох молодих зуґів зі шляхетних родів забрали заручниками до Храму котів в Ултарі, а переможці ще раз наголосили, що зникнення котів на кордонах угідь, які належать зуґам, матимуть для останніх катастрофічні наслідки. Погодивши всі умови, коти розімкнули свої лави і дозволили зуґам безперешкодно вислизнути назад, до своїх домівок, що вони негайно й зробили, повсякчас озираючись.
Тоді старий генерал запропонував Картерові супровід до будь-якої землі, побоюючись, щоб зуґи, бува не захотіли зігнати на ньому злість і досаду за цю військову поразку. Він радо пристав на пропозицію — не тільки через гарантію безпеки, а ще й тому, що йому просто подобалося вишукане котяче товариство. Тож, у супроводі веселого і грайливого полку, з почуттям виконаного обов’язку, Рендольф Картер гордо крокував зачарованим і сяйливим лісом титанічних дерев, балакаючи про свої пошуки зі старим генералом та його внуком, інші ж коти радо вистрибували довкола чи ганялися за опалим листям, яке кружляло на вітрі над порослим грибами лісовим покривом. Старий кіт сказав, що йому чимало доводилося чути про незнаний Кадат серед холодної пустки, але він гадки не має, де його шукати. Що ж до чарівливого присмеркового міста, то про нього він навіть не чув, хоча радо поділиться з Картером усім, що дізнається корисного.
Він розказав Картерові кілька паролів, страшенно важливих серед котів країни снів, а ще дуже радив йому звернутися до старого котячого вожака у Селефаїсі, куди той зараз і прямував. Той старий кіт, якого Картер навіть трохи знав, був статечним мальтійцем, надзвичайно впливовим у будь-якій справі. На світанку мандрівники дісталися узлісся, і Картер тепло попрощався зі своїми друзями. Молоденький молодший лейтенант, якого він востаннє бачив іще маленьким кошеням, ішов би за ним і далі, якби йому не заборонив старий генерал. Суворий патріарх зауважив, що його обов’язок — іти туди, куди прямує його плем’я та армія. Тож Картер наодинці вирушив золотими полями, які таємниче простягалися обабіч порослої вербами річки, а коти повернулися назад до лісу.
Мандрівник чудово знав ті порослі садами землі, що пролягали між лісом та Серенерійським морем, і весело чимчикував уздовж осяйної річки Укранос, яка позначала його маршрут. Сонце підбивалося вгору над пологими пагорбами, на яких між лугами раз у раз виростали гаї, відтіняючи кольори тисяч квіток, якими поросли пагорби і байраки. Ці землі були оповиті серпанком благодаті, оскільки їм діставалося трохи більше сонця, ніж будь-якій місцині на землі, і вони чули таку дзвінку літню музику птаства і бджіл, як ніде інде; тож він ішов тут, немов крізь казку, переживаючи радощі й зачудування, яких не знав ніколи раніше.
До полудня Картер досяг яшмових терас Кірану, найнижчі схили яких збігали до берега, утворюючи підмурок для того прекрасного храму, до якого раз на рік у золотому паланкіні прибуває король Ілек-Вад зі своїх далеких земель у присмерковому морі, щоб вознести молитву богові Украноса, який співав йому, коли той іще молодим мешкав у хатинці на його березі. Той храм увесь із яшми, і він займає цілий акр разом із садами, сімома гостроверхими вежами, а також внутрішнім святилищем, в якому крізь приховані канали річка знаходить вхід під землю і бог м’яко співає у ніч. Не раз місяцю доводилося чути ті співи, коли він лив своє сяйво на сади, тераси і шпилі; але чи справді та музика — спів бога, чи просто наспіви таємничих жерців, не може сказати ніхто, крім самого короля Ілек-Вада, бо ж лише він заходив до храму, лише він бачив жерців. Зараз же, в цю дрімотну пору, той прикрашений витонченим різьбленням храм стояв німотний, тож, ідучи у світлі чарівного сонця, Картер чув лише жебоніння великого струмка, та ще цвірінчання птахів і дзижчання бджіл.