Після війни. Історія Європи від 1945 року

Напевно, західноєвропейським державам пощастило, що їхні комуністичні партії навесні 1947 року все ще продовжували той поміркований демократичний курс, який вони розпочали в 1944 році. У Франції Моріс Торез усе ще закликав шахтарів «видобувати» вугілля. Британський посол в Італії описував Тольятті як важіль, який стримує своїх більш «радикальних» союзників-соціалістів. З особистих причин Сталін ще не почав заохочувати своїх численних прихильників у Центральній та Західній Європі зіграти на народному гніві та розчаруванні. Але примара громадянської війни та революції і так постійно бовваніла десь поруч. У Бельгії спостерігачі-союзники серйозно оцінювали суспільну й політичну напругу та зараховували країну разом з Грецією й Італією до «нестабільних».

У Франції економічні труднощі зими 1947 року вже закладали початок загального розчарування новою післявоєнною Республікою. За результатами опитування громадської думки, 1 липня 1947 року 92% опитаних вважали, що справи у Франції йдуть «погано або радше погано». У Британії канцлер Казначейства від лейбористів Г’ю Далтон, міркуючи про вщент розбитий ентузіазм перших післявоєнних років, зізнавався у своєму щоденнику: «Більше ніяких яскравих упевнених ранків». Його французький колега, Андре Філіп, міністр національної економіки від соціалістів, чіткіше сформулював ту саму думку у своїй промові у квітні 1947 року: «Ми, — заявляв він, — стоїмо перед загрозою тотальної економічної та фінансової катастрофи».

Відчуття безнадії та наближення катастрофи було повсюдним. «В останні два місяці, — повідомляла Жанет Фленнер з Парижа в березні 1947 року, — у Парижі та, напевно, й у всій Європі панувала й дедалі густішала атмосфера безсумнівного недугу, ніби всі французи або й усі європейці чекали, що станеться щось погане чи, ще гірше, що нічого не станеться». Європейський континент, як вона зауважила кількома місяцями раніше, повільно входив у новий льодовиковий період. Джордж Кеннан, мабуть, погодився б. В аналітичному документі для департаменту планування політики він припустив, що справжньою проблемою був не комунізм, а якщо й так, то тільки опосередкованою. Справжньою причиною європейського недугу були наслідки війни і те, що Кеннан діагностував як «глибоке виснаження фізичних спроможностей і духовної сили». Перешкоди, які стояли перед континентом, здавалися надто складними, особливо тоді, коли початковий імпульс післявоєнних надій та відбудови став слабнути. Гамільтон Фіш, редактор видання Foreign Affairs, що користувалося авторитетом серед американського зовнішньополітичного істеблішменту, виклав свої враження від Європи в липні 1947 року так: