Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Проблема частково полягала в тому, що Західна Європа більше не могла скористатися житницями Східної Європи, на які вона традиційно покладалася. Тому що там так само бракувало їжі. У Румунії в 1945 році через некомпетентно проведену земельну реформу та погану погоду не було врожаю. Від Західної Валлахії до Молдови, Західної України й аж до поволзького регіону СРСР погані врожаї та посуха практично призвели до голоду восени 1946 року: гуманітарні організації повідомляли про однорічних дітей, які важили лише три кілограми, а у звітах писали про випадки людожерства. В Албанії працівники служби допомоги постраждалим говорили про тутешнє становище як про «жах і страждання».
А потім настала жорстока зима 1947 року, найгірша з 1880 року. Крига скувала канали, дороги тижнями були непроїзні, замерзлі станції блокували цілі залізничні сполучення. Початкове післявоєнне відновлення різко припинилося. Вугілля не вистачало навіть для внутрішніх потреб, і воно так чи інакше не могло доїхати до споживачів. Промислове виробництво різко зупинилося — виробництво сталі, яке щойно почало зростати, одразу ж впало на 40% порівняно з попереднім роком. Коли сніг почав танути, у багато регіонів Європи прийшли повені. Через декілька місяців, у червні 1947 року, на континенті почалося одне з найбільш спекотних та засушливих літ за всі роки спостережень. Було зрозуміло, що доброго врожаю не буде — у деяких місцях третій рік поспіль: врожайність сільськогосподарських культур впала на третину навіть проти скромного результату попереднього року. Брак вугілля частково міг бути компенсований за рахунок імпорту із США (34 мільйони тонн у 1947 році). Їжу також можна було купити в Америці та в Британських домініонах. Але за все це треба було платити твердою валютою, зазвичай доларами.
У європейської кризи 1947 року було дві структурні причини. Одна полягала у фактичному зникненні Німеччини з європейської економіки. До війни Німеччина слугувала основним ринком для більшості країн Центральної та Східної Європи, а також для Нідерландів, Бельгії та Середземноморського регіону (наприклад, до 1939 року 38% експорту Греції, а також третина її імпорту припадали на Німеччину). Французькі виробники сталі не могли обійтися без німецького вугілля. Але поки не було ясності щодо політичного майбутнього країни, німецька економіка, попри весь її відновлений потенціал, залишалася замороженою, по суті, унеможливлюючи економічний підйом решти континенту.
Друга проблема полягала не в Німеччині, а в США, хоча ці дві країни і були пов’язані. У 1928 році 44% британського імпорту машинної продукції у вартісному вираженні походили із США, 25% — з Німеччини. У 1947 році ці показники становили 65 та 3% відповідно. Ситуація в інших європейських країнах була аналогічна. За іронією долі, таке різке зростання попиту на американські товари свідчило про підйом європейської економіки, однак для купівлі американських товарів чи матеріалів потрібні були американські долари. Європейці не мали що продавати світу, а без твердої валюти не могли ані купити їжу, щоб припинити голод серед мільйонів людей, ані завезти сировину та обладнання, щоб рухати вперед власне виробництво.
Доларова криза була серйозною. У 1947 році майже половина імпорту Сполученого Королівства, державний борг якого з 1939 року зріс у чотири рази, припадала на США, тож у країні швидко закінчувалися гроші. Франція, найбільший імпортер вугілля у світі, щорічно недоплачувала Сполученим Штатам 2049 мільйонів доларів. Більшість інших європейських країн навіть не мали валюти для торгівлі. Румунська інфляція сягнула свого піку в серпні 1947 року. Інфляція в сусідній Угорщині, найбільша в історії та набагато гірша за інфляцію в Німеччині в 1923 році, сягнула курсу 5 квінтильйонів (530) паперових пенге за долар. Таким чином, на момент, коли в серпні 1946 року пенге замінили на форинт, доларова ціна всіх угорських банкнот в обігу становила одну тисячну цента.
У Німеччині валюта не функціонувала. Чорний ринок процвітав, а прийнятним обмінним товаром були сигарети: учителям у таборах для біженців платили п’ять пачок на тиждень. Вартість коробки американських сигарет у Берліні коливалася в межах 60–165 доларів, що давало солдатам американських окупаційних сил можливість серйозно заробити на обміні та переобміні своїх сигаретних запасів: у перші чотири місяці союзницької окупації американські військові в Берліні надіслали додому на 11 мільйонів доларів більше, ніж вони отримали як заробітну плату. У Брауншвейзі за 600 сигарет можна було купити велосипед — не меншу необхідність у Німеччині, аніж в Італії, що незабутньо зобразив Вітторіо де Сіка у фільмі «Крадії велосипедів» 1948 року.