Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Натомість Норвегія перебувала в значно гіршому становищі. Половину риболовних та торговельних суден, життєво важливих для країни, було втрачено під час війни. Через навмисні руйнування, які приносив Вермахт на шляху свого відступу, промислова продуктивність Норвегії в 1945 році дорівнювала 57% проти рівня 1938 року. Країна втратила п’яту частину свого капіталу. У пізніші роки розсерджені норвежці все ще не могли наздогнати Швецію. Але навіть Норвегії до кінця 1946 року вдалося відновити більшу частину свого залізничного та дорожнього сполучення; а впродовж наступного року, як і в інших країнах Західної та більшості держав Східної Європи, брак палива та неналежні лінії комунікації вже не були перешкодою для економічного відновлення.
Утім тодішнім оглядачам найдивовижнішою здавалася саме німецька здатність до відновлення. То була данина зусиллям місцевого населення, яке, виявивши приголомшливу згуртованість, працювало заради відбудови своєї понівеченої країни. У день смерті Гітлера працювало лише 10% німецької залізниці. Країна в буквальному розумінні була знерухомлена. Через рік, у червні 1946 року, 93% всіх німецьких колій знову ввели в експлуатацію, було відбудовано 800 мостів. У травні 1945 року німецьке вугільне виробництво заледве сягало однієї десятої рівня 1939 року; через рік воно зросло в п’ять разів. У квітні 1945 року Солу Куссієлу Падоверу, який спостерігав за наступом американської армії в Західній Німеччині, здавалося, що місту Аахен, яке зрівняли із землею, для відбудови знадобиться не менше двадцяти років. Але вже буквально через декілька тижнів він став свідком відновлення роботи міського заводу з виробництва шин, текстильної фабрики та початку економічного життя.
Однією з причин стрімкого перезапуску в Німеччині було те, що одразу ж після відбудови житла для працівників і транспортного сполучення промисловість була повністю готова до постачання товарів. На заводі Volkswagen 91% обладнання вцілів після бомбардувань та післявоєнного мародерства, і станом на 1948 рік компанія могла виготовляти кожну другу машину в Західній Німеччині. Німецький Ford також загалом не постраждав. Завдяки воєнним інвестиціям третина німецького промислового обладнання станом на 1945 рік не була у використанні й п’яти років — проти лише 9% у 1939 році. А ті галузі, у які Німеччина найбільше інвестувала для воєнних цілей — оптика, хімічна й легка промисловість, транспорт, кольорові метали, — власне, й забезпечили економічний розквіт у 1950-х. На початку 1947 року головними перешкодами на шляху відновлення Німеччини були вже не воєнні збитки, а брак сировини й інших матеріалів — і, понад усе, непевність щодо політичного майбутнього країни.
1947 рік виявився доленосним — волосинкою, на якій висіла доля континенту. До того часу європейців поглинув ремонт та реконструкція або ж вони були зайняті побудовою інституційної інфраструктури для довгострокового відновлення. Упродовж перших вісімнадцяти місяців після перемоги союзників настрій на континенті хитнувся від полегшення, яке давала сама перспектива миру й нового початку, до безжального усвідомлення та зростання розчарування від навали завдань, які ще тільки належало виконати. На початку 1947 року вже було зрозуміло, що найважчі рішення ще попереду і відкладати їх більше не можна.
По-перше, основоположне питання постачань харчів усе ще не було врегульоване. Продуктів бракувало всюди, окрім Швеції та Швейцарії. Запаси УНРРА, накопичені навесні 1946 року, врятували австрійців від голоду в подальші дванадцять місяців. Калорійність денного пайка в британській зоні Німеччини зменшилася з 1500 ккал на дорослу особу в середині 1946 року до 1050 ккал — на початку 1947-го. Італійці, які в 1945 і 1946 роках постраждали від двох років голоду поспіль, навесні 1947 року в середньому споживали найменше їжі серед усіх західноєвропейських країн. У французьких опитуваннях громадської думки впродовж 1946 року «їжа», «хліб», «м’ясо» постійно переважали всі інші варіанти відповідей на питання про те, що найбільше турбувало людей.