"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
— Ти бачив, хто припинив цю справу?
— Ні, не звернув уваги.
— Рак! Розумієш, хорунжий Рак!
— Нічого не розумію.
Єдиний до цього часу впійманий бандит, який користувався пістолетом “Веста”, отруївся ціанистим калієм, коли сидів під арештом. Чергував тоді хорунжий Рак.
— Ви припускаєте, товаришу капітан… — з жахом запитав сержант-магістр, який усе ще дивився на світ і на людей як ідеаліст.
— Поки що я нічого не припускаю, а тільки зв’язую факти, — різко, навіть надто різко відповів Завірюха. — Ти розумієш, хлопче, скільки б з’ясувалося справ, якби виявилося, що Гомолякс і його банда мають спільника серед нас, у міліції?!
Недєльський оглянувся навколо. В його очах була така комічна тривога, немовби на них з усіх кутків дивилися безжалісні ворожі очі, і кожне слово їхньої розмови підслухувало злочинне вухо.
— Але… Але ж те було б жахливо!..
— Більше того, це було б потворно, — серйозно зауважив Завірюха. — І саме тому не можна залишати цю версію без перевірки.
Завірюха підійшов до селектора і сказав у трубку:
— Прошу краківську міліцію, відділ кадрів. Блискавка.
Через п’ять хвилин обидва полегшено зітхнули: хорунжий Рак з 1956 року в міліції не працює. Звільнився за власним бажанням і виїхав кудись на західні землі. Вже тільки для очистки сумління перевірили у центральному бюро обліку офіцерів міліції, чи є Рак в списках працівників якогось управління і, почувши, що такий офіцер не зареєстрований, з задоволенням відкинули цей варіант.
Сержант заспокоївся.
— Але все-таки, — сказав по хвилі капітан, — треба буде перевірити, де тепер пан Рак і що він робить, це може згодитися при розплутуванні раніше не викритих справ. Як не кажи, а свідок з першої руки…
Та він не встиг закінчити свою думку — перебив дзвінок міського телефону. Недєльський, який сидів ближче, взяв трубку і одразу ж передав її капітанові:
— Це вас, товаришу капітан…
— Пан Завірюха? — Голос у трубці був приглушений, але досить виразний, аби визначити, що говорить жінка.
— Так, Завірюха слухає.
— Будьте обережні. Не виходьте самі вечорами! Пильнуйте! — спішно сказала незнайома.
— Алло, хто це говорить? Хто говорить?! — крикнув капітан, але в трубці клацнуло, і почувся довгий гудок.
— Що сталося? — запитав Недєльський, помітивши, як змінилося худорляве обличчя капітана.
— Пересторога, — поволі відповів Завірюха, усміхаючись. — Хтось мене попередив, щоб я був обережним і не ходив сам вечорами. Якась жінка…
Сержанта-магістра так вразила ця новина, що він аж підвівся і підійшов до Завірюхи:
— Товаришу капітан, вам справді треба бути обережним. Ставка велика, і злочинці не спиняться ні перед чим…
Капітан поблажливо усміхнувся:
— Друже мій, я й сам усе добре знаю! Але тепер мене найбільше цікавить ця жінка…
— Може, по голосу можна встановити? — з надією запитав юнак.
— Де там по голосу! Це взагалі майже неможливо. До того ж вона, певно, говорила через шарф або косинку, бо голос був глухий. У всякому разі це вже вдруге вона дала про себе знати. То добре!
— А я нічогісінько не розумію, — безпорадно розвів руками Недєльський, який намагався вникнути в неясний зміст слів капітана. — Невже ви догадуєтесь, хто ця незнайома?
— І так і ні. Не знаю ні її прізвища, ні імені, тільки майже певен, що це та сама особа, яка викликала по телефону Надольських швидку медичну допомогу.
— Якась жінка, що має особливі причини піклуватися про вас? — з сумнівом у голосі мовив Недєльський.
Завірюха засміявся:
— Чому відразу так романтично? Набагато простіше припустити, що ця жінка має особливі причини ненавидіти наших противників і боїться, що, на випадок моєї смерті, їх не спіймають. Тоді злочинці продовжуватимуть своє. Ну, чого ти так засмутився?
У Недєльського й справді була сумна міна.
— Може, треба забезпечити вам особисту охорону на найближчий час? — запитав сержант, не маючи сили позбутися думки про небезпеку, яка нависла над головою капітана.
Завірюха зневажливо знизав плечима:
— Якщо кожному працівникові міліції, якому загрожує небезпека, щоразу давати особисту охорону, то довелося б збільшити міліцію вдвоє. Це, друже, професійний риск. Шахтар рискує загинути під час катастрофи або пожежі. Лікар рискує заразитися якоюсь хворобою, шофер — загинути під час аварії, а ми — тим, що на нас можуть напасти наші “пацієнти”.
Перед обідом сержант Недєльський кудись зник, нічого нікому не сказавши. Завірюха розсердився, — хлопець починає сваволити, — але незабаром забув про все, бо десь близько тринадцятої години до нього привели на допит дружину Чорної Ручки.