"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
— А звідки ж мені знати, друже? Поки Барський не закінчить свої оперативні дії в Лодзі, я нічого не знаю. Може, Шміт навіть член справжньої банди. Все може бути.
Недєльський пам’ятав, що, роблячи цей аналіз, Завірюха намагається заздалегідь приготуватися відбивати закиди інспектора Решкевича, і шукав хоч невеличкої прогалини у міркуванні капітана, яку міг би використати інспектор, добиваючись припинення справи “Веста”. Нарешті Недєльському здалося, що він помітив таку прогалину.
— А ви не думаєте, що як на велику організацію, зв’язану з таким риском, прибутки бандитів дуже малі?
— А що ти знаєш про їхні прибутки?! — заперечив Завірюха. — Нічого!
Тоді сержант-магістр нагадав, що на ощадній книжці Рема — якщо вважати, що ті гроші належали банді — тільки триста тисяч злотих. А сімдесят кілограмів срібла у запасному колесі автомобіля Гомолякса не відповідають зусиллям і риску бандитів. Капітан з повагою глянув на Недєльського, бо й сам задавав собі такі ж запитання, хоч мав над молодим криміналістом ту перевагу, що, натрапивши на аферу з годинниками, вивчив інші контрабандні справи, вже розібрані раніше. Тому він зміг успішно відбити удар асистента.
— Насамперед, ти недооцінюєш вартості годинників, що перебувають зараз у продажу. 2800 годинників, якщо оцінити їх тільки по 1500 злотих, це капітал, що становить чотири мільйони двісті тисяч злотих! Злочинці були б самогубцями, якби надумали помістити цю суму на чийсь приватний рахунок. Ощадна книжка Рема, напевно, виконувала якусь допоміжну функцію. Пам’ятай, що учасники справи “Веста” промишляють уже кілька років, і ми поки що не знаємо, скільки мільйонів злотих випливло за цей час з країни.
— І ці мільйони могли “випливти” в сріблі? — недовірливо запитав Недєльський, — Для цього потрібно було б, напевно, кілька тонн срібла і не одна, а цілий караван автомобілів.
Завірюха відчув, що його приперли до стіни. Недовірливий тон Недєльського несподівано нагадав йому іронічний голос інспектора Решкевича, і капітан раптом почав трохи нервувати.
— А чому б їм і не виплисти у сріблі?! Адже в нас є непрямі докази, що Гомолякс у кожному кварталі вивозить близько сімдесяти кілограмів срібла. А це триста кілограмів за рік! Срібло в Польщі порівняно з іншими європейськими країнами ціниться невисоко. Золото, наприклад, вивозити від нас невигідно, бо воно дорожче, ніж деінде, а срібло окупить себе, у сто разів окупить! Крім того, скажу тобі, що в справі, яку ми розкрили торік, загальна контрабанда срібла становила триста кілограмів, а нелегальний імпорт годинників, як я вже згадував, п’ятнадцять тисяч!
— Не повірю, щоб за триста кілограмів срібла можна було придбати п’ятнадцять тисяч годинників, — опирався Недєльський, швидко зробивши в думці арифметичні підрахунки.
Капітан охолов і вже спокійно пояснив, що ті бандити вивозили з країни ще й дорогоцінні камені — брильянти, перлини, які в Польщі теж значно дешевші, ніж на Заході.
— Оце правильно, — зрадів Недєльський. — Чогось такого, як ті дорогоцінні камені, не вистачає і Гомоляксу. Тоді в картині його діяльності не буде ніяких прогалин. А в оперативних даних немає вказівок про те, що Гомолякс зв’язаний з валютчиками або торговцями діамантами?
Капітан знизав плечима:
— У нас немає таких даних. Але не забувай, що Мирослав Згожельський сам ювелір і може займатися цією справою набагато успішніше за свого закордонного спільника. Проте зараз ці дрібниці не мають значення. — І, помітивши здивування сержанта, пояснив: — Про все це довідаємося, коли арештуємо Гомолякса і зможемо ретельно обшукати його машину.
— А коли це буде? — поцікавився Недельський.
— Прийде час, — відповів капітан. — Скоро або… трохи пізніше, — жартівливо усміхнувся він.
Минали години палкої дискусії. Капітан і Недєльський не раз заглядали до протоколів слідства, всебічно обмірковували окремі зізнання. Недєльський інколи заперечував капітанові тим чи іншим аргументом. Сержантові здавалося, що цих аргументів не можна спростувати, але він з полегкістю пересвідчувався, що у капітана були готові логічно обґрунтовані відповіді.
— Наша версія щодо смерті Чорної Ручки, — поволі говорив Недєльський, — твердить, що бандита вбили у Кракові…
— Або на околиці Кракова, — додав Завірюха.
— Або на околиці Кракова, — легко погодився Недєльський, — і звідти перевезли машиною Гомолякса під Отвоцьк.
— Правильно, — сказав Завірюха і, чекаючи дальших сумнівів Недєльського, запалив сигарету.