"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
— У нас є ряд доказів на користь цієї версії: твердження лікаря, що смерть Чорної Ручки настала за дванадцять годин до того, як труп було знайдено; відсутність гільзи на місці, де лежав труп; вичищений пістолет, у якому не лишилося й сліду пороху в дулі…
— Ну, і те, що там, де знайшли труп, зупинялась, їдучи з Кракова, машина Гомолякса, — доповнив капітан. — Пістолет же було загорнуто в краківську газету за попередній день. Непрямих доказів, мабуть, досить.
— Це правда, — невпевнено відповів Недєльський. — Але на дідька його везли триста кілометрів машиною? Це ж страшенний риск. Шляхова міліція стільки разів перевіряє документи… В моторі щось могло зіпсуватися…
Капітан спохмурнів.
— Якби ж то я знав, для чого його везли!
Двері відчинились, і секретарка повідомила, що прийшов поручик Комісяк.
— Привіт! — поздоровкався він з капітаном, удаючи, ніби не помічає Недєльського, який при вході офіцера підвівся.
— У мене для тебе, Ромен, два донесення з оперативної розробки справи Чорної Ручки.
Капітан значуще глянув на Недєльського: про вовка промовка!..
Комісяк подав спочатку один папірець, потім — другий.
— Отже, по-перше: друга автомашина, яка була на шосе, не належить Згожельському. Шини в ній зовсім інші. — Комісяк лаконічно переказував зміст донесень.
— А нахил коліс? І рід масла, яке вилилося на асфальт? — нетерпляче запитав Недєльський, заглядаючи поручикові через плече.
Комісяк зиркнув на сержанта, мов на порожнє місце, і вів далі, ігноруючи його цілком доречні запитання.
— Щоб не було ніяких сумнівів, ось тобі свідчення двірника з будинку Згожельського. Машина Н–24–200 стояла весь час дома і того вечора нікуди не виїжджала.
— Це невесела новина, — скривився Завірюха.
— Можливо. Зате тебе втішить друга звістка, — додав Комісяк трохи в’їдливо: — Встановлено, що ранком у день своєї смерті Чорна Ручка був у Варшаві.
— Ні! — Це слово, повне здивування, зірвалося одночасно у Завірюхи і Недєльського. Комісяк, задоволений з враження, яке він справив, “помітив” навіть сержанта і з виразом зверхності продовжував своє сенсаційне відкриття:
— Не “ні”, а саме “так”. Ось вам відомість про зарплату з “Ексцельсіора”. Близько десятої години Чорна Ручка у власній особі прийшов разом з дружиною в готель і зажадав, щоб йому заплатили за два тижні роботи. Звичайно, гроші йому виплатили.
Тепер ніяких сумнівів не лишалося. “Краківська версія” вбивства Чорної Ручки розлетілась, а у капітана поки що не було іншої. Завтра прийде Решкевич… Згадавши про інспектора, Завірюха так вилаявся, що Комісяк аж позадкував. Але сержант Недєльський розумів, якого удару зазнав капітан, і тому намагався зустрітися з ним поглядом, щоб якось підбадьорити його. А Завірюха не відривав очей від великого аркуша паперу, вкритого стовпцями цифр, на обведений підпис Чорної Ручки, і вже міркував про те, як повернеться тепер уся справа.
4
На другий день інспектор Решкевич не прийшов. Капітан чекав кілька годин, потім сам подзвонив у Головне управління.
— Інспектор Решкевич? — здивувався працівник відповідного відділу. — Та його ж немає у Варшаві! Вчора після обіду вилетів у Краків. Звичайно, в службових справах.
— Сановник, хай йому грець! — сердився Завірюха. — Їде і навіть не повідомляє, що візит відкладається. Якби ж я знав про його поїздку в Краків, то міг би попросити, щоб простежив за обшуком у Яна Галки.
— Не варто переживати, товаришу капітан, — втішив його сержант Недєльський. — Зрештою ми дістали кілька днів відстрочки, а це теж щось та варте…
Щоб відірвати думки начальника від неприємної теми, Недєльський нагадав, що треба викликати Вероніку Галку в зв’язку з відомостями про її одруження з власником майстерні церковних виробів.
— До речі, — пожвавішав Завірюха, — ти перевірив, чи цей Ян Галка був коли-небудь покараний?
— Він мав адміністративні стягнення за фінансові порушення. У 1955 році проти нього вели слідство, зв’язане з нелегальною торгівлею сріблом, але доказів його вини не було і справу припинили.
— Цікаво! — похитав головою капітан. — А в тебе немає виписки з його карточки?
Недєльський знайшов потрібний документ і подав його капітанові. Завірюха прочитав графу, яка стосувалася припинення слідства, і вдарив рукою об стіл:
— Знову те саме! Це вже не схоже на звичайний збіг обставин!
— Що сталося, товаришу капітан?