Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
А що ж ми, громадяни цієї священної землі? Діємо поки що на любительському рівні. Про В. Суперта ми вже згадували. Цей аматор був переконаний, що в районі Мелітополя сховані численні скарби. Володіючи здатністю біолокації, визначення підземних порожнин, металоносних покладів, він виявив на північний схід од Мелітополя рівні взаємопов'язані ходи, прямокутники, одне слово, фрагменти гігантського підземного храмового комплексу, які нагадують знамениті стародавні Герри. На думку В. Суперта, тут схована унікальна бібліотека — ціле зібрання глиняних табличок із поруйнованого у давнину шумерсько-аккадського зікурата Ур-Намму.
Група ентузіастів на чолі з С. Ткаченком (переважно це екстрасенси) кілька років поспіль виїжджає на ці об'єкти, у міру своїх можливостей вивчає їх і… бачить ті ж ментальні картини, про які розповідав мені Гуру.
Мелітополь — казав він, — сакральне (священне) місце не тільки для України, але й для усієї Європи, усього християнського світу. Колись цей регіон стане (нарівні з Києвом) Меккою Західної цивілізації. Саме тут розташовувалась символічна душа нової гілки людства — тарсенів (трипільців) та їхніх «синів». А зовсім поряд, як символ полярності світу, знаходилась душа-святилище згасаючих цивілізацій із «ліво-арійською закваскою»: Шумера, Вавилона (Ассирії), Мікен, Єгипту — уламків затонулої Атлантиди. Я маю на увазі лише первісні святилища післяпотопних світів, що уособлювали світле й темне. А всі інші (храми Єгипту, Вавилона, доантичної Греції та ін.) можна вважати дочірніми [Те ж саме твердять і сучасні екстрасенси та уфологи, які активно вивчають мелітопольські могильники. Ось думка одного з них. «Ми можемо уже з певністю сказати, — заявляє Ю. Марчук, — що Мелітопольський регіон особливе місце на планеті Земля. Він відіграє виняткову роль не лише в житті планети, але й Космосу. Адже відомо, що саме звідси, з цих країв, з України, тягнуться доленосні витоки народів Азії, Європи, Північної Африки, Індії». Див. Голос правічного Мелітополя // Вечірній Київ. — 1997. - 25 лютого].
Очевидно, ці місця під Мелітополем є могутніми комплексами, які випромінюють тонкі енергії. Тут, у земних глибинах, розташована геніально продумана система споруд із своєрідними блоками самозахисту Це особливим чином розташовані численні галереї, канали, тунелі, зали, поховання, храмові й так звані бібліотечні приміщення. Система ця не менш складна й загадкова, ніж внутрішня побудова єгипетських пірамід та месопотамських зікуратів.
Хочу підкреслити, що усе це виявлено ентузіастами, археологами-аматорами за останні 6–7 років. Руху науковців у цьому напрямі поки що не спостерігається. Справа, певне, в тому, що згадані відкриття одержані методами біолокаційного та сенсорного обстеження, які офіційною наукою не вельми визнаються.
Звичайно, в цьому регіоні все-таки варто організовувати і проводити серйозні археологічні розкопки. Хоча це не найголовніше. Важливо усвідомити, що ми ще дуже далекі від розуміння істинного смислу та справжньої історії мелітопольських об'єктів. Вони нас поки що лише бентежать.
Що ж нам робити? Знайти гроші, техніку і копати? Звичайно, можна вчинити і так, але такий шлях малорезультативний. Передусім нам потрібен новий історичний світогляд. Інакше кажучи, ми повинні перейти на якісно новий рівень розуміння сенсу, механізмів функціонування цивілізації. Тоді й Мелітополь заяскріє алмазом в інтелектуально-духовній короні Україна — Трипілля — Аратта.
Тривалий час «правоарійським» святилищем був храм Полло (Полеля), розташований біля тодішнього гирла Дунаю. Тепер це чорноморський острів Зміїний. Зазначене місце було головним культовим мітраїстським центром гіперборейського народу Ювал, котрий, як відомо, став родоначальником народу Єліси, тобто античних греків.
Після затоплення 7,5 тисячі років тому мітраїстського святилища Ювала (точніше, підходів до нього) праві арії відтворили його на річці Герос, також неподалік від Мелітополя. Головним його елементом — прихованою внутрішньою «начинкою» цих підземних споруд — є храм Сонця, розташування якого визначено досить точно. Тепер слово за дослідниками-археологами.
Хоч як це и дивно, але в одному регіоні отаборилось два святилища-антагоністи, дві Мекки тодішнього світу, які одночасно притягували до себе «сили світла» і «сили пітьми».
Мітраїстський (правоарійський) культовий центр після занепаду Трипільської цивілізації переходить «у володіння» кіммерійців, потім скіфів-сколотів. Чи є там золото, бодай те, про яке згадує Геродот, не берусь стверджувати. У стародавніх текстах, з Біблією включно, золотом святилищ називали передусім їхній духовний потенціал — найдорожчий для народу скарб (див. епіграф до розділу).