Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Існує ціла Книга Єноха, яка сягає у допотопні часи. Це предтеча сучасної Біблії. У ній викладені ті ж ідеї, що і в першій біблійній книзі Буття. Від перших (правих) гіпербореїв-аріїв через волхвів вашої Аратти вона потрапила до халдеїв, а ті вже передали її Аврааму. Останній приніс цю книгу — велике Вчення — в Єгипет, де Мойсей його «відредагував і доповнив». Після цього воно і стало першою частиною Біблії, а в поєднанні з індоєвропейським мітраїзмом — наріжним каменем християнства. Отож недаремно Єнох Перетворювач вважається у християн засновником писемності, культури, духовності.
Але побутує думка, що багато різновидів окультних (екстремістських) учень у своїй основі також будуються на Бутті, або Торі. Тут лише інша інтерпретація, тому виходять не духовні ліки, а духовна отрута. «Тора (Буття — Ю. К.) — записано у Кабалі, — може бути одночасно ліками й отрутою — цілющою або смертельною силою. Усе залежить від її подачі».
Як з'ясувалося, і шумерське Буття бере свій початок від лівої гілки гіпербореїв та їхньої книги Дзіан. Лівоарійську Тору шумери у свій час передали у Вавилоні аккадцям, від яких і пішов іудейський окультизм, або ж Кабала.
Але про шумерів ми поговоримо окремо. Адже вони одними з перших у післяпотопному світі представляють крило нордичних (лівих) гіпербореїв-аріїв. Особливо це проявилося після їхнього прибуття до Месопотамії із земель Аратти.
ШУМЕРИ І ПРАУКРАЇНА
Шумерський тип культури надзвичайно споріднений з неолітичними пам'ятками Південної Русі…
Р. Генон
— Факт, що в Аратті мешкали шумерські племена, поки що відноситься до розряду дискусійних. Адже більшість вчених схиляються до думки, що походження шумерів невідоме, а їхня мова не має родинних зв'язків з жодною мовою світу.
Відомий дослідник-шумеролог С. Крамер (до речі, уродженець українського містечка Жашків, працював у Німеччині і США), проаналізувавши велику кількість матеріалів, пов'язаних із загадковими шумерами, вигукнув: «Так, були Великий Рим, чудова Еллада, сивий Єгипет. Але до них був Шумер!» [Див.: Крамер С. История начинается в Шумере. — М., 1985]. Здавалося, було відкрито нове, давніше цивілізаційне першоджерело всесвітньої історії. І така парадигма — початок не в Єгипті, а в Шумері — стала панівною в наукових колах.
Однак вчений не зрозумів (точніше, не встиг зрозуміти), що високорозвинутий, майже як і Єгипет, Шумер сам починався на благословенній землі Північної Припонтиди.
Прийшовши в землі Праукраїни, шумери зайняли південно-східний «кут» Північного Причорномор'я — Меотиду (територію нинішнього Азовського моря, замість якого тоді були болотяні рівнини), а також південні частини нинішніх Донецької і Запорізької областей — так зване Запорізьке Приазов'я. Їхній духовний центр (головне святилище) знаходився в районі сучасного Мелітополя. На болотах Меотиди шумери займалися в основному іригаційним землеробством, хоча й орне їм було не чуже.
Справа в тому, що десь одна—дві тисячі років до н. е. Азовського моря ще не було, а назва «Меотида» існувала. Вона належала широкій степовій (місцями заболоченій) смузі, яка простяглася одним рукавом від Таврії до Каспію, а другим — уздовж східних берегів Понту, через Колхіду і до самої Месопотамії.
Меотида була своєрідним «світовим перехрестям», куди стікалися арієзовані народи зі сходу і південного сходу, накочувалися, мов хвилі, на Північну Припонтиду. Меотида перекладається з грецької як «Мати країни» або «Годувальниця». У даному разі ми перекладаємо її як «Годувальниця Понту», бо саме вона живила Праукраїну етнічними соками усього світу, які стікалися рівниною прямо до мелітопольських святилищ, а звідси потрапляли у різні куточки земної кулі.
Однак відомий Девкаліонів потоп спричинив підйом води в Понтійському озері, а затим затоплення величезної території, придатної для проживання. Він погнав шумерів з насиджених місць (в причорноморській Аратті вони жили не менше 300 років) уздовж східного берега Чорного моря на південь, через Кавказ до пасма гір Гіндукуш, родючих земель Сенаарської рівнини [У Біблії записано: «Як рушали зо Сходу вони, то в Сенаарському краї рівнину знайшли і оселилися там» (Бут. XI. 2). Якась частина прашумерів пішла у Південно-Західну Європу, де їхні сліди й досі знаходять археологи].
Таке припущення знаходить своє підтвердження у більшості шумерських міфів та багатьох літературних пам'ятках. Аратта — це красиве, лунке слово — є опорним в основних творах шумерського епосу, вона подається як альма-матір Аккада і Вавилонії. У легенді про Енмеркара є такі слова: «І тоді всі люди у захваті подивуються, Уту [Уту — шумерський бог Сонця], дивлячись на те, і світло порадіють. Бо мешканці Аратти до тебе прибуватимуть. Денно і ношно побільшуючись».