Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Скіфів називали то наймолодшим, то найстарішим народом світу. Геродот то неймовірно захвалює їх (це «народ безстрашних борців, аристократів духу і завойовників світу»), то відгукується про них вельми стримано (адже ж вони вбили свого «вченого мужа» невідомо за що). Однак найцікавіше те, що дехто з сучасних дослідників називає царських скіфів семітами, що не зовсім позбавлене підстав (якщо мати на увазі духовний аспект проблеми) [Див.: Павленко Е. А. Миф вокруг похода Игоря. Слово о полку Игореве. — Житомир, 1992].
Викликають суперечки «звірячий стиль» їхнього мистецтва, їхнє маніакальне захоплення «сценами мук», жорстокі звичаї і мораль. За одними джерелами, це один із найкультурніших, як на ті часи, народів, за іншими, скіфи — поневолювачі племен, і це вони утворили в Північному Причорномор'ї єдину за всю історію рабовласницьку державу, я б сказав, терористичного зразка. Жорстокість скіфів, їхні криваві культи, особливо жертвоприношення, навіть у ті «темні» часи стали притчею во язицех. Так, біблійний пророк, воліючи схарактеризувати негативні риси одного з народів, каже: «Вони замірялися вбити їх, винаходячи жорстокості, лютіші навіть за скіфські звичаї» [Мак. VII. 4].
Цікаво також, що існують дві легенди про походження скіфів (обидві вони — у відомій праці Геродота). За однією — з неба впали для скіфів предмети землеробства, за другою — атрибути війни. Перша легенда розповідає про походження скіфів як землеробського мирного народу; друга — про походження скіфів як войовничих кочівників. За Геродотом, скіфи з'явилися у Північному Причорномор'ї в середині II тисячоліття до н. є. (за 1000 років до походу Дарія). За даними офіційної історії — лише у VIII столітті до н. е [Скрізь мається на увазі праця: Геродот. История.: Кн. VI]. А все через те, що їх плутають з слов янами і гунами, а то и з готами [У своєму романі «Меч арея» Іван Білик ототожнив скіфів і слов'ян].
Украй негативне ставлення Біблії до скіфів. «…Ось приходить народ із північного краю, і збуджується люд великий із кінців землі. Лука та ратище міцно тримають, жорстокі вони й милосердя не мають, їхній голос, як море, реве, і гарцюють на конях вони. Ушикований, мов чоловік той до бою, на тебе, о дочко Сіону! Як почули ми звістку про нього, омліли нам руки, обняли нас тривога та біль, немов у породіллі. Не виходьте на поле й не йдіте дорогою, бо в ворога меч та страхіття навколо!»[Єр. VI. 22–25].
Більше того, скіфи виступають як знаряддя Бога для покарання Ізраїлю; «вони поприходять і поставлять кожен свого трона при вході до єрусалимських брам, і навколо при всіх мурах його та при всіх юдиних містах. І буду судитися з ними за всю їхню безбожність…» [Єр. 1.15–16].
Досить різноплановою є інформація стосовно скіфських [звичаїв. Убивши першого ворога, скіфський воїн пив його кров, вважаючи, що разом з нею дістає силу й мужність переможеного. Крім того, скіфи, за звичаєм, знімали з убитих ворогів скальпи. Після просушування та обробки вішали їх на кінську вуздечку або ж використовували в різноманітних прикрасах. Кількість ворожих скальпів свідчила про військову мужність їхнього власника.
Суперечки між собою (особливо між родичами) скіфи також з'ясовували різаниною, зате у присутності царя. Переможець не панькався з родичем; відсікав йому голову і виготовляв з черепа келих для вина, прикрашаючи його золотом та сріблом.
Разом з тим у скіфів існував звичай побратимства, згідно з яким воїни, що разом випили келих з вином, розмішаним їхньою кров'ю, ставали нерозлучні. Побратим для скіфа був рідніший за брата чи дітей.
На моє переконання, з'ясувати істину у «скіфському питанні'' можна лише, ведучи мову про два етнічні конгломерати: лівоарійців (царських скіфів) і правоарійців (скіфів-сколотів).
Скіф — з грецької перекладається як «кочівник». «Скіфами-кочівниками» називали всіх мешканців Північного Причорномор'я. Проте тут жили різні народи за походженням, рівнем розвитку, історичною долею. Найбільш помітним народом Причорномор'я у VIII—І століттях до н. е. були так звані царські скіфи. Цей термін запровадив Геродот, хоча більш правильно було б у даному випадку вживати термін «арійські скіфи». Саме так вони себе і називали. В літературних джерелах згадування про скіфів у більшості випадків пов'язані з царськими (арійськими) скіфами.
Цікаво, що у скіфів знаходять багато паралелей з…ацтеками і майя, тобто з доколумбовими народами Америки, котрі також отримали арійську закваску від білих прибульців з землі Альтланд.