Чотири танкісти і пес – 3
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #3
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 3». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
Генерал знову прийшов, сів поряд і мовчки дивився на Лідку, яка була рада, що в темряві не видно сліз, що бриніли в її очах.
– Перерва, – сказав командир, дивлячись на годинника, і коли дівчина зняла навушники, спитав: – Маруся казала тобі, про що йдеться в рапорті, який ти привезла?
– Ні.
– То прочитай, – сказав генерал, підсуваючи аркуш паперу.
– Я здогадувалася, – сказала за хвилину Лідка.
– Знаю, що для тебе це не радісна звістка, – генерал говорив тихо й від щирого серця, – але ти молода й гарна, попереду в тебе все життя, де буде багато хорошого. Гадаю, ти не повинна заважати їм.
– Чому? – запитала Лідка, розгнівавшись, що командир втручається в її особисті справи.
– Бо це все одно, що простягати руку по раніше покинуте. Чи не тому це тебе зацікавило, що хтось інший його підняв?
Лідка, зовсім розсердившись, промовчала. Хіба можна порівнювати людину з коробкою?
– Маруся перейде зараз до нашої армії, а по війні владнаємо всі формальності, – вів далі генерал. – Головне зроблено. Ось цей аркушик паперу вирішує долю двох людей, долю закоханих, – він розгладив долонею папір і, повагавшись, додав: – Я б хотів, щоб ти все зрозуміла і не мала на них зла.
Віддав дівчині коробочку з чорного дерева, погладив по голові й вийшов.
Лідка, не обізвавшися й словом, включила рацію. Уважно прислухалася, чи з маси звуків не долинуть позивні «Рудого». Марила, що тримає в руці отой аркушик паперу, розриває на дрібні клаптики й розсіває по вітру. Або що кидає його в вогонь і дивиться, як він звивається, чорніє і скручується.
Опівночі, коли чергування скінчилося, дівчина заснула.
На світанку прокинулася від звуку сирени, яка вила на сполох; ту ж мить земля захиталася від вибухів. Коли Лідка вибігла на вулицю, літаків уже не було.
– Прилетіло три, – пояснив водій транспортера. – Одного наші зенітки збили. Накидали чимало невеличких фосфорних, а ліс сухий, горить, як солома…
Лише тепер Лідка побачила, що вілла, де вони поселилися, горить од горища, і полум'я повзе щораз нижче.
– Вже година минула, як генерала командуючий армією викликав, – говорив водій, – але в нас усе гаразд: нікого не поранило, рації та сейф учасно вивезли…
– На письмовому столі були папери, – прохопилася Лідка.
– Цього я не знаю. Ми не брали. Хіба що генерал, виходячи, сховав до планшетки. Але зараз перевірити не вдасться.
Лідка дивилася на яскраві омахи полум'я, що лизали віконну раму в кімнаті генерала, і серце її забилося дужче.
Розділ XIV НІЧНИЙ МАРШ
Діставши наказ супроводити гаубичну бригаду до Шарлоттенбурга, Кос трохи збентежився. Скидалося на те, що їм ще раз доведеться форсувати це шосе і йти ним на схід, до центра міста, б'ючись із гітлерівськими військами, що просувалися на захід. Такі дії можна провадити з допомогою піхоти або, ще краще, танкового підрозділу. А в них самі тільки гармати…
Але годину тому ситуація в Шпандау докорінно змінилася: перекинуті з резерву радянські танкові полки почали переслідувати ворога, що тікав, і, тиснучи його дужче й дужче, погнали німців у пастку, поставлену десять або п'ятнадцять кілометрів далі, десь за передмістям Фалькензее. Діру в берлінському мішку було залатано.
Коли віддали команду вирушати, шосе, яке вело до центра Берліна, вже пустувало. Кожних сто, двісті метрів зустрічалися групки солдатів служби регулювання руху, зміцнені автоматниками, готові в разі необхідності відбити якісь заблукалі ворожі підрозділи.
«Рудий» ішов у середині колони, разом із штабними автомашинами, везучи на собі чималий десант; біля танка їхав останній мотоцикл, який вийшов з боїв не-пошкоджений.
Ніч освітлювалася пожежами. Коли дійшли до Гавеля, лінива вода у скованій бетоном ріці скидалася на розплавлене залізо. Навколо стирчали обгорілі стіни будинків, прикрашені, немов під час маскараду, клаптиками афіш, обірваними вивісками й десятками пихатих гасел, серед яких найчастіше впадали в око правильні в своїй основі висловлювання, що «Краще смерть, аніж неволя!», а також: «Берлін назавжди залишиться німецьким», – і величезна літера «В» – «Вікторія» – «Перемога».
Янек штовхнув у бік Густліка й сказав:
– Звичайно, Берлін залишиться німецьким, але не гітлерівським.
– Правда, – відповів Єлень. – І те «В», тобто «Вікторія» – теж правда, тільки це наша перемога.
То тут, то там гасла завішані білими ганчірками – прапорами капітуляції.
Там, де вулиця підходила до річки, бетонні береги були підірвані, і узвіз спускався до самого мосту, густо підпертого понтонами.