Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Донці дійсно понесли огонь! В нашому керункові переважно хутори. Люди або спали, або з страхом дивились на нас в вікна.
Деякі доми були порожні, видно, люди вискочили з теплої ще постелі і поховались. Ми не палили таких хуторів. Не піднімалась рука. Місцевість хвиляста, видно багато озер і озерець. З правого боку великі масиви лісів. Менші скуплення дерев з усіх боків.
Бокові роз'їзди тримаються в одлеглості видимості. Передній — далі, часом ховається в балочці, часом криють ліски. Не чуть пострілів. Де ж ворог і його нечислима сила?
Пора підкормиться коням і людям. В малій балці стала кухня і вози.
Спереду в другій балці з лагідно похилими збіччями стала колона кіннотчиків. З кобурів насипано в торби вівса, і вже його коні хрупають з повішених торбинок. Зараз привезе кухня сніданок… Перед нами рівнина на кілометр, а далі ліс, там в'їхав передній збільшений роз'їзд по добрій дорозі.
По недовгім часі з переднього роз'їзду повним галопом прибіг кіннотчик з донесенням, що перед нами німецька кіннота їде по тій самій дорозі. Сили не можна окреслить, бо виїхала з-за повороту. Роз'їзд одходе. Німці нас не сподіваються тут, бо ідуть без розвідки. Гонець полетів назад.
Бокові роз'їзди стали, а потім поїхали до нас. Торби коням знято. До кухні поїхав офіцер і обслуга кулеметів зайнять масковану позицію. Підтягнуто попруги.
Ще трохи — і весь ескадрон зібраний, розвернутий вздовж долинки лицем до сподіваного ворога. Нас не може він бачить.
Ротмістр виїхав наперед, подивився, повернувся до рядів. Команда в півголосу (подаю по-російському):
"Смірно! На молітву шапкі долой!" Зняв свою.
"Перекрестісь, помолісь!.. накройсь!"
"Палаші вон! Пікі к бою! К атаке готовсь!"
Знову під'їхав наперед з сигналістом і штабс-ротмістром. Ще момент — і сигнал атаки! Блиснула шабля, махнула — вперед!!!
Коні сигнали знають, з міста беруть найбільшу скорість… Близько, може 150 чи 200 метрів, німецька колона моментально розвертається і шибко зближається… Ось воно, те страшне… Крики "ура!" блиск палашів, стріли…
Стискую шаблю до болю в пальцях, махаю нею на обидві сторони… чи зачепив кого — не знаю, і врізується в очі лице — бліде, з розкритим ротом, безвусе, перелякане, махає палашем.
В хаосі тратиться обережність і свідомість, тільки інстинкт підказує не даться ударить… В наступнім моменті виджу спини утікаючих гусарів. їх багато. Гренадери женуть і рубають.
Випустив свого Орлика, доброго, кавказької породи Карабаха, скоро догнав гусара без шапки, з лівого боку з піднесеною шаблею кричу: "Стій!"
Той, похилившись до гриви, повертає біле лице, очі вирячені з таким виразом, що і тепер стоять в пам'яті. Не можу рубать — він навіть не борониться.
Ліс близько. Трохи здержую коня мимоволі. Глянув на боки: скрізь утікають і женуться. Німці одстрілюються з пістолів-автоматів. Знову доганяю "свого" німця і з якимсь одчаєм рубаю по куцому хвосту коня. Утікай і не попадайся другим разом!
Сигнал "назад!". Німці зникли в лісі. Вертаюсь помалу і починаю оглядаться. Шаблю опускаю в піхви, на ній кров. Кінська чи, може, людська? Підношу тяжкий 10-стрільний автоматичний парабелум, гарну гусарську шаблю. Перша військова здобич!
Все поле вкрито повертаючими поволі кіннотчиками, бігають коні, ведуть полонених. На землі лежать нерухомі тіла забитих. Багато крові!.. Фершал і санітари перев'язують ранених. Крик, біготня.
Бій був короткий і кривавий, всього не більше 10 минут. Нервове напруження і піднесення помалу проходить, тіло перестає труситься. Чи то був страх?
Штабс-ротмістр видає розпорядження, весь покритий кривавими плямами. На вози кладуться ранені, звозяться полеглі. Частина лове коней, збирається розкинута зброя.
По нашій стороні поліг ротмістр, стрілом з пістоля. Од стрілів полягло п'ятеро гренадерів. Дванадцять ранено кулями і палашами. По німецькій стороні було полягло 71, в тім командир дивізіону — майор, коло 15 ранених і кількох взято до полону.
Зловлено понад 50 коней, частина побігла за утікаючими. Знесено багато різної зброї.
Висланий роз'їзд привів з 20 людей з лопатами і вози. В спільній братській могилі поховано своїх полеглих окремо, німців окремо. Майора з трьома офіцерами трохи збоку. Тіло ротмістра перевезено до штабу полку, а звідтіль десь на батьківщину. Білі березові хрести видно далеко.
Список похованих німців зроблений на підставі найдених документів в трьох примірниках. Один дано солтисові близької оселі.