Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Розуміє і одповідає по-мазурськи, вкидаючи слово-два по-російськи. До границі 5 км, нікого не було і нікого не бачили.
Господиня поставила на стіл хліб, масло, сир. Налила кружку кави, присіла на ліжку, де діти проснулись і оглядають дивного гостя.
Майже все, що було на столі, зникло. Всі мовчимо, наган під рукою, штуцер між ногами, зачинає розбирать почуття заспокоєного голоду, вдячності і спокою.
Виймаю з гаманця два срібні рублі і кладу на стіл. Серебро по німецькій стороні охоче приймається. Не вижу ворогості, тільки настороженість і цікавість.
На момент, сидючи, задрімав, і здавалось, зараз прокинувсь. В хаті нікого, лампа горить. Беру її, виходжу в сіни, двері наліво, заглянув там — багатство!
В порядку висять звої ковбас, шинка, лежать великі два хліби. Швидко одрізав чималі куски хліба, шинки і взяв велике коло ковбаси. Засунув те і друге за куртку, ковбасу на шию, штуцер в руки — і в ноги! Розвиднялось вже добре.
Скоріше аби до лісу — надійного укриття. Де ж ділись господарі? Тепер ноги несуть, наче крила.
Берусь вліво. Пробігаю з 3–4 км і зашиваюсь в наступний ліс. Харчами забезпечений на 3–4 дні, голоду не страшно, надія на рятунок набирає певності. Може, в 2У2-З км знову ліс більшого розміру. Намічаю дальшу дорогу і кладусь спать.
Сон, одначе, не приходе. З розвидненням знову загриміли гармати з правого боку і, здається, не далеко. З правої сторони лісу видно голим оком вибухи, чорні на землі, білі в повітрі. Це приблизно 5–6 км.
Сон не бере, чуття небезпеки щораз збільшується. Не можу ризикувать при такій видимості, аби перескочить до того видного високого лісу. Треба переднювать на місті.
Чую, як мимоволі починає пробігать холодок по спині, дрижить тіло, трусяться руки. Страх? Може… Дуже неприємне почуття.
Переходжу на праву сторону, дивлюсь там, де б'ють гармати. Час тягнеться в безконечність. їсти не хочеться. Гармати на якийсь час замовкли. Та тиша ще гірша. Не маю бінокля, щоб бачити краще, правда, мої степові очі бачать не гіріле бінокля. А та сторона з правого боку притягає всю увагу. Треба братись в ліву сторону, де ще тягнеться стіна лісу на горбах. Аби скоріше ніч! Ракети покажуть, як держаться.
Границя мусить буть зовсім близько, може, там, де той ліс? Видається, начебто гарматний огонь трохи присунувся ближче. Чую себе спокійнішим трохи, навіть попробував шинку з хлібом — смачні. Що то молодість? Заснув, під'ївши!
І знову приходе вечір і ніч. Чимскоріше зближуюсь до наміченого міста між двох горбів, де заросленість нижча. Доходжу до рову з біжучою водою, напиваюсь і держусь другої сторони рову. Тут чимало кущів, легше йти криючись.
З пальцем на спуску, котячим кроком спинаюсь до лісної стіни. Вона ось тут… і раптом:
"Стой! Руки вверх!" — напівперелякане, тривожне.
Піхота — цариця поля!
Відповідаю: "Свій, утікаю з полону!" — "Пропуск!" — "Не знаю!" Двоє виходять з похиленими рушницями. Стрільці дивляться на дивну фігуру з кільцем ковбаси на шиї. Оддаю їм зброю і кажу запровадить до найближчого офіцера. Тим часом наступило дивне ослаблення, присів на кілька хвилин на пеньок і не можу одізваться.
В короткім часі балакаю з ротним командиром і знаходжусь в штабі батальйону 21-го Сибірського етрілкового полку VI Сибірського корпусу. Короткий звіт, порядне миття і глибокий камінний сон.
Рано, в порядно вичищенім убранні і чоботях, з капітаном ком. батальйону здаю звіт командирові полку, симпатичному полковникові літ коло 50. Слухали мене з цікавістю. На мапі показав місто, де був, яке мав завдання, де зірвав дерева і загородив рух возам і гарматам. Приблизно показав, як сюди пробирався і де дістав принесені харчі. Все це списав найдокладніше на папері з шкіцом з мапи. То був день 20–21 серпня 1914 року.
Реляція моїх пригод спішно вислана до штабу кінно-гренадерського лейб- гвардійського полку. Тим часом перебував при штабі 21-го сиб. стр. полку, котрий спішно будував позицію. До тих робіт приділено мене — спеціаліста.
Дуже скоро прийшла відповідь на мою реляцію. З неї виникало, що там знали про загородження шосе зваленими деревами і належно високо оцінено цей чин. Значить, дехто добрався до полку.
Виражено згоду на тимчасове перебування при 21-му сиб. полкові для використання як спеціаліста.
Довідався про страшну трагедію 2-ї армії Самсонова, в котру входив VI Сибірський стрілковий корпус.
Випадала та катастрофа так приблизно: VIII німецька армія спішно одійшла перед натиском І армії Ренненкампфа, маскуючись малочисленною кіннотою, Німецькі корпуси маширували за Віслу.